Серпень 25, 2016 0 22 Переглядів

Жити, щоб їсти, чи їсти, щоб жити?

«Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством  (объядением – рос.) та п’янством, і життєвими клопотами, і щоб день той на вас не прийшов несподівано…» (Луки, 21:34). Саме ці слова сказав Ісус Христос, як суворе застереження Своїм учням, тобто нам, християнам. Усього три речі, і на першому місці – гріх черевоугодництва. Як зрозуміти: коли їжа – задоволення фізичної потреби чи вже стала ненажерством? Ми заспокоюємо себе тим, що не вживаємо алкоголь, а як з їжею? Їж стільки, скільки влізе? Та ж ні! Ми погоджуємося, що п’янство це гріх, але ж переїдання згідно цього переліку Христа також є гріхом і більше того – позначено Ісусом першим.

 «Усе мені можна, але…»

Чому така звичка: з’їсти все, без залишку? Напевно, що корені цього тягнуться від наших батьків, дідів, які пережили час голодомору, вони постійно відчували недостачу в їжі і тому з їхнього боку було правильним з’їсти все, що було (бо його було дуже мало). Зараз асортимент їжі значно збільшився, але стара звичка залишилася і, знайшовши запліснявілий кусень сиру в холодильнику, який «заховався» за численними каструлями, ми його з’їдаємо увесь за принципом, щоб не пропали гроші, які були за нього заплачені. Мама каже дитині: з’їж цей кусочок, щоб за тобою не ганявся. Таким чином батьки виробляють у дітей звичку з’їдати все, без остатку, що є на тарілці, на столі, щоб нічого не пропало. Але варто задуматися, що в такому випадку пропадає наш шлунок.

Нажаль, мало хто замислюється, що, потураючи своєму апетитові, дозволяючи собі все і досхочу, ми вклоняємося своєму шлунку: «Багато бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю навіть плачучи, поводяться, як вороги хреста Христового. Їхній кінець то загибель, шлунок – їхній бог, а слава в їхньому соромі… Вони думають тільки про земне!» (Флп. 3:18-19). Звичайно, ми скажемо, що ці слова не до нас, бо російською мовою шлунок подається як «чрево», а це вміщає не тільки фізичну їжу і ми ж не тільки про земні речі дбаємо. Але зауважу, що в цьому вірші Слова Божого йде наголос, що саме задовольняючи забаганки шлунка, можна підпасти в категорію ворогів хреста Христового!!!

«Усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно. Їжа для черева, і черево для їжі, але Бог одне й друге понищить. А тіло не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла» (1 Кор. 6:12-13). Якщо мною керує черево, тобто мій шлунок дає мені вказівки, а я його слухаю так, що миттєво виконую усі його забаганки, то шлунок (тобто тіло) вже володіє мною. Не секрет, що сучасні християни мало постяться (навіть одна доба на тиждень для декого стала нездійсненним подвигом віри), а варто би постити й по три доби подеколи. Вже побутує такий жарт саме в християн: я пощу, від ранку до обіду… Одного разу я мав зустріч з молодим християнином, був саме вечір, він був на чергуванні в державній установі, поставив перед собою літрову банку тушонки, півхлібини. Я запитав: чи не забагато? А він каже, що завтра піст, то мушу звечора наїстися добряче. Такий підхід до посту є невірним, і навіть безглуздим. Не про піст зараз мова, хоч ця тема потребує окремого і ретельного розгляду для настанови церкви. А у цій замітці мова про їжу.

Трохи про в діла плоті

На жаль, нас ніхто не наставляє (і раніше не наставляв) про те, що ми можемо їсти, скільки їсти, коли їсти, бо ми пам’ятаємо, що «їжа ж нас до Бога не зближує: бо коли не їмо, то нічого не тратимо, а коли ми їмо, то не набуваємо нічого» (1 Кор. 8:8), і що царство Боже не їжа і питво. Ми пам’ятаємо  слова Христа, що людину оскверняє не те, що входить в неї, а те, що виходить з неї, тому б здавалося, що мова про їжу не варта уваги. Це невірна позиція, про це варто говорити і то – серйозно. Бо сьогодні можна бачити дуже багато вельми огрядних християн, і результат їхньої огрядності, насамперед, в довготривалому неправильному харчуванні. Хоч бувають випадки порушення функцій організму (наприклад, після родів, спадкова схильність до повноти).

Варто пам’ятати, що тіло ніколи не заспокоїться, шлунок буде вимагати земного, бо його час обмежений, тіло і кров не успадкують Царства Небесного, і тіло це знає і вимагає свого ненаситно і нестримно. Але Бог заповідав духом володіти тілом і не потурати його забаганкам: «Тому то, браття, ми не боржники тіла, щоб жити за тілом; бо коли живете за тілом, то маєте вмерти, а коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити» (Рим. 8:13-14).

«І кажу: ходіть за духом, і не вчините пожадливості тіла, бо тіло бажає противного духові, а дух противного тілу, і супротивні вони один одному, щоб ви чинили не те, чого хочете» (Гал. 5:16-17). Тіло буде бажати противного духові завжди. Потрібна дисципліна, сила духу, постійність, у тому, щоб завжди контролювати забаганки тіла (шлунку так само). Дехто скаже, що ти все про їжу та про їжу, тут мова в першу чергу йде про діла плоті, тілесні вчинки… А хіба їжа не входить в цей перелік? Сама по собі їжа є ніщо, і приносить користь, якщо є міра і здоровий глузд (знання – що можна, що – ні, що корисне, що – ні, коли їсти, коли – ні). Вогонь може зігріти, а ним можна вчинити пожежу, біду. Чи той же електричний струм. Так само й їжа.

Я радив би сучасним служителям самим пройти ази (уроки), які пояснюють принципи здорового харчування, яка їжа є живою, здоровою, а яка приносить шкоду. Зауважте, що років 20 назад це питання не було таким актуальним, а тепер все настільки змінилося, що здорової їжі стає все менше, а натомість її місце займають хімічні сполуки, замінники натуральних продуктів. Щоб дістати здорову їжу потрібно так само значне зусилля, на яке багатьом з нас не хочеться витрачати час і старання. Краще випити смачну каву з цукром, і з солодким тістечком, аніж подумати: а чи приносить користь мені цукор? Не приносить.

 Гіркий бік цукру

Мені часто приходиться бачити, як на християнських вечерях (обідах) любові діти й дорослі беруть, наприклад, склянку чаю і кладуть у неї цукор (не менше трьох ложок з горою), а потім тим чаєм (чи кавою) заливають у своєму шлунку солодющий торт чи тістечко. І це чаювання зазвичай проходить одразу після того, як перед цим добре поїли смаженої чи вареної картоплі з м’ясом. Цю суміш у нашому шлунку можна назвати пекельною. Це лише один приклад і підкреслюю, що я не маю задачі у цьому тексті робити лекцію про здорову їжу. Ці лекції у величезному асортименті є на сторінках Інтернету. Питання в іншому: ми стали заручниками нездорової  їжі. Усі хвороби переважно від переїдання, від неправильного харчування. Малорухливий спосіб життя плюс нездорова (хімічна) їжа і маємо те, що маємо. Але так не повинно було б бути!

Християнин зобов’язаний бути струнким. Дехто жартує, що хорошого чоловіка повинно бути багато, виправдовуючи свою огрядність. А якщо серйозно? Хвороба останнього часу – цукровий діабет – не стільки пов’язаний з нервами та стресами, як з нездоровим харчуванням. Молоде покоління виростає хворим, бо від народження харчується нездоровою їжею. Старшому поколінню не так відчутна шкода від нездорової їжі, бо в молодості вони споживали більш-менш натуральні продукти. А що буде через двадцять років з молоддю, заручників піци, чіпсів і пепсі-коли, які від самого народження вживають нездорову їжу?

«Весільна суміш»

Нормальна людина з-за столу повинна вставати з почуттям легкого голоду, а не з відчуттям повного перенасичення, що вже нічого не влізе. Як є у нас? Християнські весілля (застілля) показують на те, що християни не вживають спиртного (і це ставлять собі в заслугу), а як відносно наїдків? Не секрет, що вони займаються обжерством і змішанням по суті несумісної  їжі, яка шлакує нашу судинну систему, не перетравлюється, а бродить в організму, призводить по суті до ожиріння. І ще один секрет: ви зауважили, що коли на весіллі добре наїдяться усього підряд, то стають веселенькими, мовби трохи напідпитку? Це результат бродіння суміші в шлунку, кишечнику, внаслідок чого виробляється алкоголь. Звичайно в малій дозі, але це факт, який легко доведений дієтологами.

Нажаль, якщо навіть хтось зробив зусилля і почав контролювати свої тілесні забаганки, то чи надовго у нього вистачить сил, терпіння, дисципліни? На три дні? Якщо стільки навколо смачненького пропонують і то подеколи безкоштовно. Чому б не наїстися досхочу… А це по суті гріх. Зауважте, що штучні напої (пепсі-кола, фанта, кока-кола, пляшковий квас та інші) мають властивість призводити до залежності організму від цих напоїв. Також кожна новоутворена клітина організму вимагає їжі. Тобто чим більше таких клітин (чим більша маса тіла), тим більше хочеться їжі. Шлунок, який розтягнутий їжею до більшого об’єму, також вимагає заповнення до максимального об’єму. Тому буде хибне відчуття голоду (якого по суті нема, але шлунок вимагає, мовби каже: «Я голодний, заповни мене вщерть, тоді я заспокоюся»). 

Треба наставляти у церкві

Якби була настанова в церкві щодо правильного харчування, то багато чого і в інших сферах устрою церкви змінилося б позитивно. А так виходить, що про піст дехто з пасторів вже давно перестав робити оголошення, а повинен не тільки говорити, а й постійно спонукувати до цього інших, бо це першочергова складова служіння церкви!

Дехто правомірно зауважить: «Що ти вчепився? Подивися на себе». Та ось подивився і жахнувся, що треба негайно худнути. І контролювати вживання їжі постійно, скільки б її багато не було на столі (навіть безкоштовно). Потрібно постійно (до кінця земного життя) для себе зробити чіткі установки щодо вживання їжі: що можна, що не можна, що шкодить, а що корисно. Краще бути голодним, аніж їсти що попало. Коли був молодшим, то мовби все було добре, а з віком став тиск підскакувати, серце стало турбувати, швидко приходила втома. Я задав собі запитання: з чого б це все? А коли захворіла моя дружина, то я просто змушений був стикнутися з проблемою нездорового харчування.

Нам наївно хочеться з’їсти одну пігулку і щоб все стало добре. Це глибока омана від диявола, на яку досі ведуться багато людей (християни не виключення). Так само християни хочуть помолитися до Бога, і щоб Він нас зцілив (бажано миттєво). Але що зробили ми для цього? Я не умалюю сили молитви і того, що Бог зцілює. Слава Йому! Але Бог так само створив лікарські рослини, здорову їжу. А люди кинулися в свої мудрування і все перекрутили (Екл. 7:29). Створили і створюють все штучне, хімічне. Бог саме ось так створив, таж ні, треба ще щось додати, змінити, спотворити.

Це стосується не тільки духовних речей (які ой як намножилися сьогодні!), а й їжі, продуктів харчування, напоїв. Узяти хоча б солодку газовану воду з штучними барвниками, хімічними складовими, саме її у великому асортименті можна побачити на святкових столах християн. А це штучні напої, які Бог не створював. І до речі, колись до мене приїхали брати з Києва, і вони дістали велику пляшку «Пепсі-коли» і так смакують собі. У нас, у Миргороді, ще ця вода тільки входила в раціон, а в столиці все швидше. Я їм пропонував здається якийсь натуральний компот, то ті брати його не захотіли пити, а визнали, що як п’єш колу і подібні напої, то саме їх хочеться пити. Це так. Подібні напої, хімічна їжа призводять до звикання.

Врешті й наше тіло – то храм Духа Святого. Тому не руйнуймо його своїм необдуманим харчуванням. На мою думку, ворог і тут «преуспел» і наробив багато шкоди, спіймав на гачок їстівних спокус багатьох християн. Пам’ятаймо, що тіло – союзник не Бога, а диявола, тому тим більше треба пильнувати, і не йти у нього на повідку, мати силу завжди (при будь-яких обставинах) сказати тілу рішуче «Ні!». Наш дух поки що у тілі, і наші турботи про тіло мають місце, але все повинно бути в міру. Сьогодні прикро констатувати, що християни вдарилися саме в задоволення тілесних забаганок: щоб було краще, більше. Стало краще, хочеться ще кращого, а де ж зупинка? Де межа?

Задаймо собі запитання: куди йде переважно мій час? Сьогодні час сприятливий не для примноження домів, автомобілів, статків, безперервного покращення побуту, пошуків розваг і задоволення тілесних забаганок, а для духовного пильнування. Парадокс у тому, що коли треба найбільше пильнувати, саме тоді цього робити не хочеться. Саме зараз в Україні такий час. Невже варто чекати нових потрясінь, щоб нас зворушити? Посеред тижня в церкві обмаль членів. Чому? Більшість з них в безкінечній гонитві за покращенням свого тілесного життя. Тож, давайте зупинимося і поміркуємо і виберімо дорогу правди, євангельський шлях.

Врешті, згадаймо заповідь Ісуса Христа: «Шукайте ж, насамперед, Царства Божого і правди його» (Мт.6:33), а все інше нам додасться. Амінь.

Геннадій Андросов, м. Миргород, Полтавщина.

Попередня Михайло Паночко: «Нам потрібна внутрішня єдність та консолідована позиція всіх національних церков християн віри євангельської перед зовнішніми викликами – це вимога номер один»
Наступна У місіонерській школі «Ковчег Спасіння» - нова група

Вам також може сподобатися

Роздуми

ЮВІЛЕЙНІ ПОЦІЛУНКИ

        Народ святкує. Ще б пак — такі дати бувають один раз у 1025 років. Своєрідний ювілей віри християнської. Що маємо у підсумку?

        –  Тисяча двадцять п’ять років історії — тисячі християнських храмів;

        –  Мільйони охрещених — мільйони ненавчених основам віри;

        –  Маємо унікальні святині — не маємо особистої святості;

        –  Маємо мільйони надрукованих Біблій — не маємо Слова в серці;

        –  Президенти присягають на Євангелії — особисто ігноруючи її принципи;

        –  Маємо християнську державу — не маємо Христа царем…

Роздуми

Познавая силу воскресения

     Мы не первый год празднуем Пасху. В каком-то смысле, уже привыкли и к праздничным собраниям, к песням и проповедям о воскресении, да и к самому празднику. Дорогие, давайте в эти дни обновим в своих сердцах стремление к познанию силы Его воскресения. Ведь суть не в праздничном служении, а в жизни, измененной силою Бога.

Роздуми

А МИ НАДІЯЛИСЬ…

        А ми сподівались були, що Це Той, що має Ізраїля визволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося… (Від Луки 24:21)

        Двоє чоловіків просто йшли з міста. Йшли мовчки, але як тільки мури укріплень залишилися позаду і гамір міста поволі затих, озвався Клеопа.

        – От і як тепер бути, друже? Що далі? Не знаю, не розумію, не збагну, адже Він справді був пророком, а тепер?..

        – Правда твоя, брате. Він був сильний і в слові, і в ділі. Ти ж пам’ятаєш, як намножився хліб і як буря затихла за Його словом.

        – Авжеж, і не тільки це. Коли в Гетсиманії вояки попадали від Його слова, я подумав: ну, нарешті, нарешті я побачу Його силу й міць, я побачу втіленого Бога-Месію.

        – По правді кажучи, я так надіявся, що вже з’явився Цар, з яким зможемо звільнити рідну землю від римських окупантів, – супутник Клеопи голосно зітхнув.

        – Ми всі сподівалися, чекали – ось-ось щось відбудеться і Він раптом поміняє все, але… – тепер уже зітхнув Клеопа.

        Насправді розмова могла бути зовсім іншою, проте незмінною залишається думка: «а ми надіялися, але…»

        «Надія помирає останньою», – так кажуть в народі. «Надія не засоромлює», – так написано в Новому Заповіті. Не секрет, що за декілька місяців цього року відбувалися масові похорони надій як у суспільно-політичному, так і духовному вимірах. Померла надія на те, що все можна зробити, коли маєш багато грошей і влади. Втрачена надія, що в найближчому майбутньому можна повернути захоплену територію держави. Поховано міф про «дружбу й братерство» слов’янських народів і ще багато інших домовин з «а ми надіялися…»

        А як щодо нас – християн віри євангельської? Саме в ці хвилини, коли я розпочав писати ці рядки, – отримую повідомлення, що моя старша сестра Тамара відійшла у вічність. Тихо й непомітно, без ремства й розпачу – як і личить християнці. Декілька днів тому, відвідуючи її вже тяжкохвору, я був вражений її повним миром, внутрішнім духовним спокоєм. Усмішка на устах і проста довіра до Господа – чи не це ми втрачаємо при тривожних повідомленнях щодо подій з Криму чи на південно-східних кордонах нашого краю?

        «Отже, я надіюсь на Господа, Який сховав лице Своє від дому Якова, й уповаю на Нього…» (Іс.8:17). Це сказав пророк Ісая про ситуацію, яка склалася в Ізраїлі в стосунках народу й Бога.

        Довіряти й надіятися на Господа, коли Він намножує хліби і годує тисячі народу, – це так природно! Коли Він уздоровлює невиліковно хворих і являє Свою славу – хто ще може сумніватися в Ньому? Коли у краї спокій, достаток роботи і високий заробіток – о, я так щиро і переконливо вірю і надіюся. «Коли увесь світ іде за Ним» – і я у перших рядах. Але коли Він заховав обличчя Своє, коли мрії про нову незалежну країну розхитані, коли замість царського трону Його піднімають на ганебний хрест, коли Творець рік і озер розбитими вустами шепоче «прагну» – то чи це Той, що про Нього «ми сподівалися, було…»?

        Так, це Він, Той Самий учора, сьогодні й навіки! Той, Хто після ганьби й зневаги, розп’яття й смерті – воскрес у величі й славі. Це Той, Хто робить непохитними кордони Свого царства у твоєму серці. Це Той, Хто промовляє: «З Моєї руки тебе ніхто не зможе вирвати». Це Він – Єдиний Володар зброї масового примирення, Один у полі Воїн, Захисник тих, у кого не похитнулась надія.

        Із святом Пасхи вас – дорогі брати та сестри!

        Христос воскрес! Христос воістину воскрес!