Ви знаходитесь: Головна Актульне інтерв'ю
Актульне інтерв'ю

949_gol

     Внимание всей страны, в том числе и церкви, сегодня приковано к Юго-востоку Украины. Но одно дело судить о ситуации по новостям в СМИ, и совсем другое быть очевидцем событий. О том, как живут сейчас евангельские церкви в Донецкой и Луганской областях,  какие лишения им пришлось претерпеть на оккупированных территориях, а также о настроениях, и работе проводимой церквями, наше интервью с епископом Донецкого областного объединения  ЦХВЕУ Анатолием Бескровным:

673-gol

Шановні друзі!
28.06.2013р. відбулася веб-конференція із завідувачем відділу молодіжного служіння ЦХВЄУ Богданом Левицьким. Говорили про організацію та проведення ХVI з’їзду молоді ЦХВЄУ, який триватиме з 11 по 18 липняМісце проведення з’їзду традиційне: табір відпочинку "Юність", поблизу м. Малина, Житомирська обл
1) До яких служінь найважче залучити молодь?
Цікаве запитання. Ми, зазвичай, спонукуємо молодих людей, які долучаються до Церкви Христової, знайти своє місце і служити по мірі можливості. Статистику про «найважче» не збираємо, а навпаки, заохочуємо молодь спробувати себе в різних служіннях та справах, щоб виявити своє призначення. Воно, як відомо виявляється через 2Р – радість і результати. 
2) У яких напрямках працює молодь ЦХВЄУ?
Не помилюся, якщо скажу, що найактивнішою частиною будь-якої місцевої церкви є молоді люди. Візьміть до прикладу церкву до якої самі належите. Переконаний, що все що робить церква, робиться молодими руками, хіба ні?
3) Щоби Ви поміняли у молодіжному служінні на сьогоднішній день?
Ваше питання може отримати різні відповіді. Одна з них: змінімося ми і з нами зміниться те, що ми робимо.
4) Чи згадує молодь ЦХВЄУ про невіруючу молодь? Як саме?
Ми не просто згадуємо. Ми їх молитовно пам’ятаємо. Я зовсім недавно на нашому сайті МАЛИНФЕСТ прочитав свідоцтво про результати нашої молитовної ініціативи, що була запропонована під час молодіжного з’їзду у 2012. Пам’ятаєте, кожен отримав малиновий браслет, що слугує нам нагадуванням про те, що ми маємо молитися про 100 молодих людей. 
Крім цього багато заходів молодіжного служіння спрямовані до невіруючих молодих людей. Це і клуби, і табори, і спортивні заходи.
5) ЧИ Є У ВАС МОЛИТОВНИЙ КАЛЕНДАР?
Так. Більше  того, недавно я набув ментора, наставника по-нашому, який погодився регулярно зі мною мати час для того, щоб нам разом аналізувати молитовне життя, читання Слова, відпочинок, час для самоосвіти та інші важливі речі. Адже через підзвітність комусь ми старанніше ставимось до таких речей, аніж коли вони просто записані в календарі. Я все більше переконуюсь в тому, що наставництво і підзвітність є важливою складовою духовної безпеки християнина.
6) З якими труднощами вам доводиться найчастіше зустрічатися у своєму служінні?
По-правді кажучи, я ніколи їх не рахую і не складаю діаграм, які частіше, а які – рідше.  Я стараюся завжди пам’ятати, що все можу в Ісусі Христі, Який підкріпляє мене. А проблеми вирішую по мірі того, як вони з’являються (посміхається).
7) Чи будуть у Малині проводитися ігри, естафети для молоді?
Приїжджайте – побачите.
 8) А можете провести форум для молодіжних керівників областей, на якому вони б поділилися тим, як проводять своє служіння? 
Цього року ми особливу увагу приділяємо молодіжним обласним служителям. Ми готуємо для них особливі зустрічі, знайомства і можливості вчитися та обмінюватися досвідом зі своїми колегами не тільки з України, але й  Білорусі, Росії, Ізраїлю та інших країн. 
9) Якщо описати молодь нашої України, якою Ви її бачите? Ваш погляд.
Читайте пресу, зокрема і християнську, там є достатньо якісних матеріалів про стан та перспективи молодих українців. Говорячи про духовну сторону хочу особливо підкреслити те, що молодь потребує духовних орієнтирів. Засилля інформації, що доступна для кожного, ніскільки не прояснює засадничих питань, з якими визначається кожна молода людина: хто я? і куди іду?..Тут треба думати і діяти так, щоб кожній молодій дівчині і юнаку засвідчити повагу як особі, любов як дитині  і уважність як другу.
10) Багато молодих людей бояться поєднувати своє життя в шлюбі! На вашу думку, чому молоді люди бояться створювати сім’ю, чи не є це загрозою сьогодення?
Приводьте до нас тих, хто боїться, побесідуємо. Правда, у запитанні замало ввідної інформації, щоб дати якісну відповідь. 
11) Як стати активним у служінні
Приїхати на МАЛИНФЕСТ і НАВЧИТИСЯ.
12) СЬОГОДНІ МОЛОДЬ БІЛЬШІСТЬ ЧАСУ ПРОВОДИТЬ У СОЦ.МЕРЕЖАХ, як вирішити проблему сьогодення і направити молодь у правильне русло служіння?
Тут одне твердження, до речі, не зовсім вірне ще для українців, і одне запитання, ну дууууже широке. Як вирішити проблему сьогодення. Яку? Пишіть ще, поспілкуємося.

13) Здравствуйте! Я хотел спросить. А будет ли приезжать Андрей Шаповал в этом году в Малин и Виктор Коструб? Егор Диденко.

Віктор Коструб буде. Планується, що він служитиме в передостанній день табору 17 липня на вечірньому служінні. А також проведе семінар того ж дня, під час секційних занять. 
 
14) Богдан Петрович, спасибо Вам за такое важное служение. Я уже несколько лет езжу в Малин, и каждый раз Бог по-особому благословляет. Желаю, чтобы в 2013 году все прошло наилучшим образом, Чтобы Христос явил свою славу!
Дякую за побажання. Ми молимося про Боже благословення!

783

Михайло Степанович ПАНОЧКО народився 12 листопада 1951 року в селі Сулимів Нестерівського (тепер Жовківського) району на Львівщині у християнській родині. Батьки виховували четверо синів та дві дочки, з яких Михайло був старшим. Ще до служби в армії Михайло став членом місцевої церкви ХВЄ прийнявши водне хрещення. Мрія отримати вищу освіту не могла здійснитися через його релігійні погляди та відмову вступити у комсомол. Після закінчення строкової служби в армії вона стала ще більш недосяжною через смерть батька у 55-річному віці: Михайлу, як старшому в сім’ї, довелося піти на роботу. Він став працювати шофером.

У церкві Михайло співав у хорі, пізніше почав проповідувати. А 26 травня 1976 року 25-річного юнака церква вибрала на пасторське служіння. У 1980 році Михайло Паночко одружився з Євгенією Зварич, з якою виховали п’ятеро дітей: чотири дочки та сина. На тепер три дочки заміжні, син одружений, і у родині є п’ятеро внуків.

З 1982 до 1985 року Михайло Паночко, з подання тодішнього старшого пресвітера Всесоюзної ради євангельських християн-баптистів у Львівській області Романа Біласа, навчається в Московському біблійному інституті — єдиному на той час духовному протестантському навчальному закладі в СРСР.

З приходом свободи в нашу країну, служитель активно взявся за духовну працю. Він з однодумцями розпочинає радіопередачу «Сторінки життя» на місцевому радіо, співпрацює з місією «Віфезда» у дитячих будинках, інтернатах, лікарнях.

У 1992 році Михайла Степановича обрано заступником старшого пресвітера об’єднання церков ХВЄ Львівської області, а у 1995 — старшим пресвітером.

20 травня 1998 року на черговому з’їзді Союзу Церков ХВЄ України Михайла Степановича обрано старшим єпископом ВСЦ ХВЄП.

Як старший служитель Церкви ХВЄ України Михайло Паночко є членом Всеукраїнської ради Церков та релігійних організацій, Ради Євангельських протестантських Церков, Міжнародної Асамблеї ХВЄ бере активну участь у роботі Українського біблійного товариства, веде діалог з виконавчою та законодавчою владою, відстоюючи інтереси віруючих.

— Союз п’ятидесятницьких церков, який Ви очолюєте, складається з громад, які дуже різні за своєю історією, розвитком, формою служінь. Як вдається Вам тримати баланс між ними?

— Я вдячний Богові за те, що народився у Західній Україні, де формувався мій християнський світогляд. Дякую Богові за моїх попередників, наставників, з якими зводила доля і від яких я багато чого навчився. Це сформувало мене, мою життєву позицію, власний погляд на різні речі. Можливо, цей погляд і досі був би таким же, якби я залишився жити там, де народився. Але завдяки служінню, яке я зараз виконую, мені довелося пройти, і зараз ще проходжу курс навчання, щоб вмістити усе розмаїття думок, позицій, бачень, які є в нашому братстві. Для мене стало великим уроком порівнювати Захід зі Сходом, з Центром, різні форми служіння. Було непросто все це зрозуміти, але Господь давав мені урок за уроком, щоб я міг це збагнути, а для того треба мати широке серце. У вузьке серце вміщається лише те, що нам подобається, або чому ми симпатизуємо.

Зустрівшись з іншими формами служінь, іншими традиціями, порядком, я сприйняв, їх як школу Божу, намагався вмістити, прийняти, не відкинути, полюбити, що мені було непросто і нелегко. І, власне, те добре, що було закладено Богом у моє серце, коли я жив у Західній Україні, те Боже, євангельське, чисте не змінилося і до сьогодні. Лише розширився погляд на те розмаїття, яке є в нашому братерстві. Бог мене вчив розуміти, терпіти, і я прийшов до висновку, що з любов’ю можна зробити все. А повага та шанобливе ставлення до братства та любов до Божого народу — це є той ключ, який відкриває багато замків, це та олива, яка змащує наш братерський механізм, щоб він менше скрипів. Деяким братам, які звикли до сталої позиції, скажімо, в окремій області чи церкві, це важко зрозуміти, але Господь повів мене по всій Україні та навіть по цілому світі, щоб я навчився любити братів такими, якими вони є. І якщо є щось, що мені не подобається, я хотів би позитивно вплинути на те, змінити на краще не авторитаризмом, не командним стилем, а донести до сердець братів так, як доносив апостол Павло, який часто звертався: «Благаю вас, браття….»(Фил.4:2, Єф.4:1, Рим.12:1, 15:3, інші). Власне, це служіння і сформувало в мені таке широке бачення, широке серце, що я можу вмістити усіх, і на сьогодні нам вдається тримати баланс у братстві. Це непросто, але Бог допомагає його втримати.

449

— В об’єднання входять різні церкви: є громади, які твердо та жорстко дотримуються внутрішніх правил, сформованих десятиліттями, і є громади з новітніми формами служіння (мається на увазі саме форми служіння, а не доктрини). Яким же, на Вашу думку, повинне бути служіння в церкві сьогодні?

— Церква не може стояти на місці, вона не може бути вчорашньою і не повинна забігати наперед. Церква має бути сьогоднішньою, має реагувати на виклики сьогодення, у цьому її, власне, і «сіль». Церква не повинна відставати від вимог часу, але прийнявши добрі, святі речі, віруюча людина, часом зупиняється, тим самим причиняє найперше шкоду собі, бо не зростає духовно.

Друга крайність — це забігати наперед, гнатися за чимось новим, неординарним, за якимось духовним «адреналіном». «Свіжість» Церкви полягає в тому, щоб триматися Слова Божого, та щоб в церкві не була погашена сила Святого Духа. Святий Дух завжди дає свіжість у Церкві, Він її рухає вперед, Він її будує, формує та готує, як наречену, для зустрічі з Христом. Можна почати правильно, але зупинитися, як зупинилися галати, і додавали свої «латки»: «Ви йшли добре, хто вас зупинив?» (Гал.3:3). А може бути таке, що люди захоплюються «новими відкриттями», як сказано у Книзі Об’явлення: «Ти попускаєш Єзавелі, яка називає себе пророчицею, вводити в заблуду рабів Моїх». Читаючи послання до семи ангелів (переконаний, що в цих посланнях показано основні етапи історії Церкви), я зауважив, на що найбільше наголошує Господь: Він звертав увагу на вчення, точніше на лжевчення, які будуть налітати, як ураган, які будуть вриватися в Церкву, аби її збити з істинної дороги. Адже віруючі люди чітко знають, що блуд, п’янство, крадіжки, вбивство — гріх, цього бояться, а от лжевчення, яке може вкрастися і зробити шкоди більше, аніж блуд, люди не бояться. І коли в церкві служителі Божі цього не розуміють, не тримаються здорової, виваженої позиції, їх може закинути або вправо, або вліво. І оці нахили породжують у церкві поділення, підозру, невдоволення і від неправильного розуміння духовних речей люди починають духовно хворіти. І найголовніше — не усвідомлюють, що вони неправі. Тому ми робимо великий наголос у нашому братстві на навчанні віруючих людей: «Дивіться в Слово Боже, дивіться на Ісуса, як Він Себе поводив, як Він учив, які були Його стосунки з людьми — для нас це взірець». Чим ближче ми до Ісуса, тим менше конфліктів, тим нам легше коритися, легше любити один одного.

Великий наголос нам потрібно робити на навчанні. Це процес усього життя. Люди хочуть жити вчорашнім: ми вчора переживали благословення, переживали силу, вчора навідали брати. Люди хотіли б постійно мати такий «допінг», щоб хтось прийшов їх і «пробудив». Це добре, коли Бог посилає даровитих людей: іноді гості скажуть краще, як свої, це не є щось погане, але це ще не є хліб.

Є казка про вовка, якого дядько якось почастував хлібом. Хліб так сподобався сірому, що він запитав: «А де ти його береш?» — «А от, треба виорати поле і засіяти його…» — сказав дядько. «І вже буде хліб?» — запитує нетерплячий сіроман. — «Ні, треба скосити, зібрати його в снопи». — «І вже буде хліб?» — «Ні, треба обмолотити, завести до млина, змолоти на муку». — «І вже?» — «Ні, ще потрібно замісити тісто, розпалити піч і спекти хліб». — «О, то дуже довго та важко, то не для мене», — з розчаруванням мовив вовк і пішов до лісу. Є люди, які хочуть, не вклавши праці, відразу отримати результат. От, отримали благословення, а щодалі? Почули пророцтво, а що далі? Пережили Божу силу, а що далі? І може сформуватися неправильна позиція, коли переживаючи якісь благословення, ми вважаємо себе якимось особливими. Вже немає спільності, всі інші для нас чужі, «неправильні», «недуховні». Такі віруючі люди роблять помилки, самі того не усвідомлюючи, що ми покликані не відокремлюватися один від одного, від об’єднання, від брата. Святість — це відокремлюватися від гріха, від нечистоти та неправди, але не від братства.

Нам потрібно робити наголос, щоб служителі Церков були тверезі та близькі з Богом, щоб Боже Слово діяло в них, тоді вони матимуть що передати людям. Здорова наука приведе до здорової віри, здорова віра приведе до здорової поведінки і до добрих плодів. Вилився дощ благословення на церкву: ой, це вже щось! Ні, це ще не плоди. «Ой, сонечко Божої благодаті пригріло!» Ні, це ще не вершина, я теж люблю подібні прояви, ми всі це любимо, але який кінцевий результат? Згадаймо ізраїльський народ, який отримував від Бога великі інвестиції, вибраний народ, у якого були чудові обітниці Божі, завіт із Богом, але Господь каже: «Я чекав, що родитиме він виноград, а він уродив дикі ягоди? …» (Іс.5:4) І коли віруючі цього не зрозуміють, будуть повторювати помилки ізраїльського народу. Будуть мати все, кажучи біблійною мовою: обрізання, довгі бороди, ходити в чепчиках, святкуватимуть Пасху, боятимуться сірника в суботу запалити, будуть всього боятися, але не будуть боятися Бога. І коли Ісус прийде, багато хто буде думати, що вони догоджають Богові, але, як зауважив Ісус, «прийшов до своїх, і свої не прийняли». От чого я боюся: коли прийде Ісус, щоб Він не сказав мені: «Ти мене не так, як потрібно, проповідував». І «ангел церкви» має бути найближче до Бога, чути серце Бога, тримати руку на пульсі життя. Коли служитель близько з Богом, він дає церкві чистий хліб і чисту воду. Коли немає цієї свіжості, тоді люди починають бігати і шукати: чи то старих благословень чи ультранових форм служіння. У результаті недостачі поживи люди можуть духовно хворіти. А духовно хворі люди шукають причини: то не таке братство, то не таке вчення, то не такий служитель, починають шукати винного. А може, я не правий перед Богом? І ми можемо помилятися, але чи ми готові визнати свою помилку? Я ніколи не вважав себе, як казав Павло, тим, хто чогось досягнув. Я ще в дорозі, я хотів би бути досконалим, хотів би, щоб була єдність, я про це багато молюсь, щоб втримати оці добрі стосунки, добру атмосферу.

610

— Ви брали активну участь у служінні Церкви як у часи переслідувань, так і в умовах свободи. Що принесла для Церкви свобода проповіді в нашій державі?

— Перш за все, ми маємо бути дуже вдячні Богові за свободу. Це омріяна, вистраждана свобода, оплачена високою ціною — кров’ю та слізьми. Це Богом даний унікальний час, Господь ніби говорить: «Я даю вам можливість, ресурси, якщо вам потрібний дім молитви — будуйте! Але не це головне, головне — несіть Мою звістку, спасайте людей, поширюйте Царство Боже там, де ви живете!» Тому, хто з вдячністю приймає цей час і не спочиває на лаврах, а використовує всі можливості, той робить правильно. Важливо, щоб ця свобода нас не розслабила, не заколисала, але щоб ми пам’ятали: свобода — для слави Божої!

Свобода в Україні прийшла від Бога. Багато віруючих не були готові до неї. Когось потягнуло за океан, хтось думав, що буде гоніння, хтось мріяв поліпшити свій матеріальний стан… Я це говорю не з осуду, просто кожний зреагував по-своєму. Але християни, які мають Божого Духа, повинні реагувати правильно — це час для поширення Божого Царства, для спасіння людей, для впливу на суспільство.

Звичайно, є і негативні моменти. Як я вже сказав, віруючі не були готові до тієї свободи. Вони звикли замкнутися у своїй хатині, щоб ніхто зі сторонніх не зайшов. Це помилка, адже Церква має бути відкритою для людей, але закритою для гріха. І проводити служіння заради себе — не є основна мета церкви.

Другий негатив полягає в тому, що віруючі не готові посвятити свої ресурси для Бога. Наші люди в багатьох випадках ще не навчені служити матеріально. Ми могли б більше послати місіонерів, могли б бути більше присутніми у медіапросторі, могли б більше видавати корисної літератури, більше робити євангелізацій. Тут ми недопрацювали і наступного року плануємо ліквідувати цю білу пляму — будемо акцентувати увагу на правильному ставленні щодо матеріального служіння в церквах. Щоб церкви відкинули думки, що ніби то ці кошти потрібні для центру. Ні, ці ресурси, як духовні, так і матеріальні, потрібні для поширення Царства Божого на тому місці, де вас поставив Бог. Коли духовний ресурс слабенький, і ще матеріальний ресурс невеликий, тоді церкві важко впливати на суспільство і таким чином ми не примножуємо Божої слави. Тому починають всихати духовні джерела — і люди живуть минулим.

З іншого боку, є загроза матеріалізму. Але матеріальний світ — це ще не гріх. Одяг, гроші — це ресурси, які потрібно розумно використовувати, бо написано: «Пускай свій хліб за водою…». І ми можемо бути людьми, ресурси яких працюють на Божу славу.

Ще один негатив свободи: самодостатність. Наприклад: церква побудувала гарний дім молитви, має хор, багато молоді, дітей, служитель забезпечений і йому так і кортить показати себе: «О, я самодостатній, незалежний, мені не потрібне братство, маємо дім молитви, євангелізаційну групу, автомобілі, оркестр — навіщо мені ще хтось?» Це — небезпека. Мудрий підхід такий: коли Бог дав тобі ресурси і ти маєш все — допоможи тому, хто слабший, поділися з тими, хто не має цього всього. Церква Христова складається з різних членів, не лише з ніг, рук і голови. Така позиція може породити такий собі «княжий» уділ, якими колись страждала Київська Русь. І коли налетіли татари, ці князівства по одинці були безсилими проти згуртованої орди. Вони дорого заплатили за прозріння — що потрібно бути об’єднаними. Церква — окрема одиниця, але внутрішньо, духовно ми повинні бути зв’язаними один з одним, щоб служити один одному тим даром, який дав нам Господь. І, власне, при взаємодії відбувається тайна духовного зросту. (Єф.4:16). Коли я відокремлюся, то жити зможу, але впливати на світ зможу тільки тоді, як перебуватиму в єдності, контактуватиму з іншими, допомагатиму іншим.

— Які люди зробили найбільший вплив на Ваше життя та служіння?

— Найперше я вдячний Богові за своїх батьків (вони вже у вічності), які змалку вели мене за руку в церкву, прищеплювали любов до церкви, до Божого народу, до християнських пісень, до Слова Божого, намагалися вберегти від шкідливого впливу світу, вулиці. Великий вплив зробила на мене церква в рідному селі Сулимові, у якій я виріс, мого серця дуже торкалися пісні, якісь невидимі потоки з неба сходили в мою душу. Бог бачив це, формував моє серце, пом’якшував і, напевне, готував до майбутнього служіння у церкві, в Україні та навіть за межами України. Дуже вдячний Богові за старших братів, таких як Роман Білас, який був старшим пресвітером церков Львівської області та моїм наставником, саме він переконав мене вступити на навчання в Московський Біблійний інститут. Особлива вдячність за Олександра Давидюка, служителя церкви ХВЄ с. Стоянівка Рівненської області. Він навідував нашу церкву і для мене це було святом — чути його мудрі поради та глибокі проповіді. Також добрим словом згадую братів зі Львова: Михайла Кота, Володимира Юзвяка, Мар’яна Сулиму, та ін. Особливо вдячний Богові за Володимира Степанюка, який був служителем у Малих Підлісках, це 5 км від нас, ми з ним дружили, він був моїм наставником, через нього Господь мене часто зміцнював і формував.

— Яке місце у Вашому служінні займає сім’я? Наскільки вона впливає на Ваше служіння і, навпаки, служіння — на сім’ю?

785— Пастирське служіння я прийняв у 1976 році, мені йшов 25 рік, я думав, що не буду одружуватися, але добре що я цього не зробив, і через чотири роки, у 1980, Бог дав мені прекрасну помічницю, з якою ми живемо вже тридцять другий рік. Я переконаний, що це Бог приготував її для мене, і вона може мене терпіти, допомагати. У нас чудові стосунки, які не змінилися і до сьогодні. Після одруження мені стало у два рази легше виконувати працю. Я вдячний Богові за свою дружину Євгенію, за її спокійний характер, за розуміння, надійність та вірність.

Я виконував служіння, дітки народжувалися, я уділяв їм якийсь час, але основний тягар лягав на дружину та на її батьків. На моїх дітей вплинула сімейна атмосфера: у нас ніколи не було сварки, чи щоб ми претензії виставляли один одному. Не скажу, що все життя пройшло ідеально, інколи проявлявся людський характер. Але в основному діти виросли в атмосфері взаємоповаги, і, власне, ці взаємостосунки та моє служіння вплинули на дітей, і Бог захистив наш тил. Я не заганяв дітей у зібрання, вони самі бігли, ми їм не дали негативного прикладу, який би відкинув їх від віри. І всі мої діти та їх сім’ї служать Богові. Сім’я — це та здорова клітинка суспільства, де формується характер, відносини, де народжується в наших дітях батьківство, материнство, формується здоровий погляд на життя, на виклики сьогодення, де вони можуть духовно загартуватися, щоб, відпливши у відкрите море, досягнути цілі.

— Які моменти чи Божі чудеса Вам особливо запам’яталися у житті?

— Все моє життя без винятку було повне чудес. Навіть сторонні люди, які мене мало знають, казали: «Ви щаслива людина». Думаю: «Як вони це знають?» Про щастя, яке мені дав Ісус, неможливо розказати і його неможливо приховати.

Одне з таких яскраво виражених чудес, які я пережив, відбулося, коли я, ще хлопець, став виконувати пастирське служіння. Я тоді працював водієм, і якось, їдучи вночі з відрядження, по дорозі заснув. Їхав сам. На другий день у церкві мав бути похорон, я хотів встигнути, а дорога далека. Цілу ніч їхав, і врешті заснув. Не знаю, на скільки часу закрилися очі, але тільки раптом відчув поштовх у правий лікоть, досить відчутний, як ніби хтось мене будив. Я відкрив очі: немає нікого, а я вже їду вбік з дороги. Я вирівняв машину, сон пропав, але через декілька десятків кілометрів знову миттєво засинаю. І знову поштовх у правий лікоть, не сильний, не болючий, але цілком відчутний. Відкриваю очі: бачу, що на тополю їду. Я зрозумів, що це Божий ангел їде зі мною, відразу ж зупинився, щоб передрімати і не випробовувати Бога.

Було й таке, що на дорозі я міг збити людину. Була зима, сильний снігопад, я їхав як у молоці. І раптом, буквально за кілька метрів від машини, побачив п’яного чоловіка, що йшов посеред дороги. Не пам’ятаю як, але я якось викрутив кермо, машину почало носити в різні боки, але потім авто вирівнялося і все закінчилося благополучно.

Були випадки в сім’ї, коли хворіли діти і нічого не допомагало, ми ставали на коліна, молилися — і Бог виходив назустріч. Господь втихомирював болі. Були яскраві свідчення зцілення.

786

Якось мене запросили на зібрання до старенького пастора, який виконував служіння переді мною. Він запросив усю церкву на прощальне зібрання, бо лежав на смертному одрі. І тільки там, в хаті я зрозумів, наскільки важко вести зібрання-прощання з людиною, яка вмирає. Це було вперше в моїй практиці. Як проводити похорон — знаю, весілля — знаю, хрещення — знаю. А це — людина жива, і як прощатися з нею — я не знав. Я просто злякався. Нас зібралося в кімнаті приблизно 30 людей. Заспівали кілька псалмів, зробили невелике служіння, і я подумав, що «спихну» все на братів, нехай вони думають, що читати. Але всі відмовилися. Я тоді в душі заволав до Господа: «Господи, дай мені слово, бо я не знаю, що казати цій людині!» Не скажу ж: «Брате, прощай, вічная тобі пам’ять…» І мені відразу згадалися слова, які Ісус сказав до Марти: «Як будеш вірити, то побачиш славу Божу». Але коли я прочитав цей текст, то друга думка прийшла: «А що ж це значить?!» І я зрозумів, що Бог хоче щось зробити. Прочитавши цей текст, я сказав ще декілька слів і закликав до молитви. І в той момент усі відчули, як зверху на всіх зійшла особлива сила і ніби вогонь загорівся. Ми помолилися, попрощалися і розійшлися. Після цього цей старенький служитель каже до своїх дітей: «Дайте мені їсти». А він вже тижнями не їв, а пив лише воду, бо стравохід був вражений хворобою. Він з’їв тоді цілу тарілку борщу. І наступного дня прийшов з паличкою на зібрання. Він ще прожив кілька місяців, і потім раптово помер. Господь показав Свою славу і, приготувавши до вічності старенького служителя, забрав його до Себе.

— Як ви оцінюєте 20 років незалежності України?

— За незалежність України боролися століттями. І, на превеликий жаль, їй чомусь не вдавалося стати незалежною. Історія України є печальною і часто досить трагічною. Вірю, що Бог зробив для України величезний сюрприз, подарувавши їй незалежність. Причому таку, про яку навіть не мріяли найбільші ревнителі незалежності. Бог дав, але люди були не готові. І пережитки минулого даються взнаки. Євреям, які вийшли з рабства, так врізався в серце дух Єгипту (божки єгипетські, традиції єгипетські), що хоч вони і вийшли з Єгипту але Єгипет не вийшов з них. Те саме сталося, коли Бог подарував Україні незалежність. Національна самосвідомість мала би поставити все на свої місця, але без Бога це було зробити неможливо. Національна, суспільна самосвідомість, економічна сторона — все це повинно мати наріжний камінь, а це віра в Бога. І те, що все розвалюється, свідчить про відсутність наріжного каменя. Чому Європа століттями була така сильна? Тому, що будувалася на християнських цінностях. Швейцарія по сьогодні пожинає добрі плоди протестантських реформаторів Кальвіна, Цвінглі, Лютера, ці люди несли Слово Боже, і заклали підвалини державності на основі Біблії. Ми їм порою заздримо, але мало цікавимося, в чому секрет їхнього успіху. На жаль Україна не докопалася до суті, в Україні не відбулося покаяння за те, що мільйони людей відкидали Бога і славили атеїстичний режим. З цим усім потрібно порвати, з тією системою, яка сімдесят років мордувала та вбила десятки мільйонів невинних людей. Цей дух не був ліквідований, не було покаяння.

Нещодавно ми були на вшануванні пам’яті людей, які загинули в Бабиному Яру. Цього року відзначали 70 років з того дня, як там розстріляли близько 150 тисяч людей. Коли виступав представник з Німеччини, мені закарбувалися в пам’яті його слова: «Ми — діти злочинців» Я подумав: «Нація, яка зробила стільки зла для нашого і єврейського народів, усвідомлює свою вину, навіть їхні діти і внуки розуміють це». Вони не соромляться сказати: «Ми — діти злочинців». Наша нація, на жаль, цього не усвідомлює — і саме в цьому я бачу корінь проблем. Ми — потомки тих, хто розстрілював, хто мордував, катував, чинив голодомори, і ніхто не сказав: «Простіть, ми чинили злочин». Нащадки тих злочинців сьогодні ходять з червоними прапорами, знову ставлять пам’ятники кривавому диктатору Сталіну. Проявляється рецидив, і він негативно впливає на суспільство. Добре було б, якби і в Україні могли сказати: «Ми — діти злочинців». Але потомки злочинців мовчать, і багато хто з них є при владі. І сподіватися, що вони принесуть благословення Україні — марно. Україна без Бога перспектив не має. Господь підводить народ наш до того, щоб він дивився не на Схід і не на Захід, а підняв свої очі догори. Україна зможе мати достаток та процвітання тоді, коли побудує правильні стосунки з Богом.

— Ви людина публічна, Вам доводиться мати справу з державою та керівниками держави. Наскільки Церква має право брати участь у політичному житті? Які політичні кроки доводиться робити Вам, як керівникові об’єднання?

791— З приходом свободи перед нами відкрилися різні двері. Роль християнина — впливати на усі суспільні процеси. Але та атмосфера, у якій ми багато років жили, дала свій відбиток. Нам хочеться заховатися, нікуди не йти. Виникла тенденція замкнутися, відокремитися, нібито коли туди підемо — то осквернимося. Це неправильна позиція, це неготовність людей реагувати на виклики часу. Церква — це стовп і утвердження істини, місто, поставлене на горі, і світильник, який не ставлять під столом; сіль не приносить користі, коли в мішку. Нам потрібно трансформуватися, перемінити свої думки і знати, що Господь потрібний у всіх сферах життя. Я в цьому переконаний. Бо політики теж люди — і їм потрібний Бог. А коли християни не мають впливу на політиків — то таку політику і маємо. Авраам, укладаючи договори з різними царями, доводить нам, що він був впливовим політиком. Пророк Даниїл безпосередньо був пов’язаний з політичними справами, але і там він залишився Божим чоловіком, і це важливо запам’ятати. Просто в нас склалося неправильне уявлення щодо ролі християнина в політиці. Коли я ще жив на Львівщині, то кілька разів був депутатом сільської ради, депутатом районної ради. Але я йшов туди з ціллю не щось придбати, а щоб мати вплив на суспільство. Моя тверда позиція — не боятися політиків, а впливати на них, бо в нас є Той, Хто Сильніший від будь-якої влади. А на політиків треба дивитися як на людей, які потребують спасіння, відкинути те, що він депутат — він людина, навіть в ризі Папи Римського — людина. І важливо, не дивлячись на статус, побачити людину, яку любить Бог і за яку вмер Христос, донести їй слово, донести їй любов Христову, використовуючи всі можливості. Якщо нас не кличуть, то ми не маємо можливості впливати, тоді ми не винні. Але коли Господь відкриває двері — ми маємо йти і впливати. Але щоб впливати, потрібно мати силу, і якщо немає твердої євангельської позиції, туди краще не йти.

Моє переконання, що віруючі мають впливати на освіту, на політику, на економіку, на культуру, на поведінку, на стосунки між людьми. Бо коли віруючі не впливають, або ще гірше — відмежовуються, то тоді у всіх суспільних напрямках домінує зло. Там немає солі, там усе розкладається.

В історії є приклад віруючих людей, які пішли в політику. Джордж Вашингтон — перший президент Америки — був глибоко віруючою людиною. Незважаючи на сьогоднішні збочення з євангельської дороги, Америка, і досі потужна держава. Авраам Лінкольн — глибоко віруюча людина, любив Бога, знав прекрасно Святе Писання, скромний чоловік, син бідного фермера, ставши президентом, часто цитував Біблію. І при важливих рішеннях коли він цитував Слово Боже, як запечатував, після чого всі замовкали. Він досягнув двох важливих політичних цілей: об’єднав північні штати з південними (які ворогували між собою) і скасував рабство. Зробити такі величезні зміни в суспільстві могла тільки людина, з якою Бог. Тому нам потрібно вчитися і тверезо дивитися на ці речі. Не відмежовуватися від політики, не втікати від неї, боячись осквернитися. Ми осквернимося, коли будемо робити зло в церкві, коли в стані Божого народу будемо сіяти підступи, скупість, заздрість, гніви, наклепи. Я закликаю всіх віруючих людей — маючи Бога в серці, йти до людей і нести їм Добру Новину, впливати на суспільство. А в здоровому суспільстві народиться здорова політична сила, здорова еліта, якої сьогодні, на жаль,в Україні немає. А звідки вона візьметься, хто її сформує? Здорову еліту можуть сформувати тільки духовно тверезі та здорові християни.

— Як ЦХВЄУ може впливати на сучасне суспільство, і чи виконує вона своє покликання?

— На мою думку, виконує частково. І в тій непростій ситуації, що склалася в Україні, голос Церкви є архіважливий. Якщо не ми, то хто? Глибоко в моєму серці лежить думка про те, що на Церкві лежить відповідальність за долю України. Чому? Тому що ми пізнали Того, «Хто від початку». Того, Хто нас простив, Хто нас спас. Ми пізнали Його любов, яка вилилася в нас Духом Святим. І всі ці благословення, Божі роси, Божа ласка, дані з певною ціллю: щоб ми самі перемінилися і могли впливати на інших людей і міняти навколо себе світ. Бог має особливий план для України, і Він хоче це робити через Свою Церкву, через Своїх людей. Якщо ми не готові, то будемо винні перед Богом. Тому, на мою думку, Церква виконує своє призначення частково. Хотілося б, щоб Церква відчула свою відповідальність за духовну ситуацію у країні, Щоб ми не просто казали: «Вони там такі-сякі». Це не врятує ситуацію, нам потрібно усвідомлювати, що люди, які не знають Бога, приречені на масові помилки, на масові провали і безславний кінець. Тому я повторююсь: Церква має нести відповідальність за свій край, знає вона про це чи не знає. Ісус на суді скаже: «Я був голодний і ви не прийшли до Мене…» Це не тільки дати кусок хліба нужденному. Це стосується всіх сфер життя. Церква має реагувати на болючі проблеми суспільства — політичні, економічні, моральні, духовні.

— Яким способом? Як це зробити практично?

— Практично — цього навчає Боже Слово. Весь світ лежить у злі. Люди без Бога дезорієнтовані, у них немає фундаменту, вони ходять навпомацки. Тому їх не треба судити, їх потрібно жаліти. Християни, як представники Божі на землі, народжені згори, ті, хто має нове серце, нові думки, нову природу, новий погляд і повинні знати куди вести, як вчити і який давати приклад. Тому Церква має показати своєю поведінкою, що вона — це особливий народ, особлива Божа інституція. Духовні речі, які ми отримали в наших церквах і в наших молитвах від Бога, це є приховані ресурси, про які світ не знає. Світ не знає що ми переживаємо в потаємній кімнаті, спілкуючись з Богом. Світ не знає, що коли ми читаємо Біблію, Господь відкриває нам речі, про які знає тільки той, хто це отримує. Але виникає питання — для чого Бог мені це відкрив? Чому Бог мене навідав і просвітив? Щоб я міг іншим розповісти! Ісус сказав: «Ідіть». Учні біля Нього тулилися, той на праву сторону, той на ліву, їм потрібно було своє царство. У них були свої вузькі меркантильні цілі. «Ідіть по цілому світу», — сказав Ісус і тому, даючи нам силу, Господь має ціль — через нас впливати на людей, на суспільство. Тому наше завдання — побільше отримувати благодаті та нести її до людей. Духовні дари, повноваження і силу нам Бог делегував не заради нас, щоб задовольнити наші амбіції, чи то єпископа, проповідника, пастора, благовісника, редактора, а для впливу на суспільство. Чим більше буде богобійних, впливових людей у наших селах та містах, тим швидше оздоровиться Україна.

— Підводячи підсумки Вашого служіння старшого єпископа за 13 років, якими здобутками Ви пишаєтеся, а що не вдалося зробити?

— З Божою допомогою вдалося стабілізувати ситуацію в братстві. Крапля за краплею, рік за роком доводилося розвіювати всі підозри, розмови поза спинами. Для мене завдання номер один — зберегти і примножити єдність Божого народу. Ще 13 років тому, коли я молився: «Господи, яка найважливіша ціль у служінні, яке Ти мені доручаєш?», була відповідь: «Єдність у Моєму народі». Я вважаю, що сьогодні ця єдність у кращому стані, ніж була раніше.

Нам вдалося підняти авторитет Церкви християн віри євангельської на міжконфесійному і на державному рівні. Представляючи Церкву я ніде не осоромив братство, не кинув на нього тіні ні словом, ні поведінкою. До нас з повагою ставляться римо-католики, греко-католики, православні. Добрі стосунки маємо з баптистами, з адвентистами та іншими євангельськими об’єднаннями. Ми любимо тих людей, хоча в них інші погляди. Ми їх поважаємо, ми не відокремлюємося через те, що ми, мовляв, хрещені Святим Духом, чи вони мають «не того духа». Дехто мені докоряв, що я з Папою Римським вітався. Але Євангелія вчить нас, щоб ми «жодної людини не вважали нечистою». І друге: «Кому честь, тому честь…». І ще: «Всіх поважайте…» та: «Моліться за всіх». Саме такий підхід до людей сформувало Боже Слово, Божий Дух.

Одним із наших здобутків є те, що Церкву ХВЄ стали поважати за велику соціальну роботу. Коли на Закарпатті сталася повінь, Церква ХВЄ внесла свій чималий матеріальний та фінансовий вклад.

Спеціалістам Інституту релігієзнавства в Україні імпонує наша позиція щодо держави і національних питань. Наші добрі справи виявляють, що ми дійсно любимо Україну і хочемо, щоб в Україні напувала рідна мова, щоб віруючі були патріотами нашої країни.

Ми беремо участь у законодавчих проектах, у роботі Всеукраїнської ради церков. З Божою допомогою мої заступники і всі наші відділи показали себе справжніми християнами. Здобутком є те, що до нас горнуться церкви на Волині, Львівщині, Рівненщині, Києві. Відкриваються нові церкви в Іспанії, Німеччині, Бельгії.
Побачивши наше братське ставлення один до одного, хочуть бути з нами. І не лише в Україні: є заяви з Росії, з Європи. Це наша спільна праця — моїх заступників, старших пресвітерів областей. Є ще багато праці у цьому напрямку. Нам не вдалося до кінця зблизитися з іншими євангельськими об’єднаннями, які діють в Україні. Ми маємо добрі стосунки з цими об’єднаннями, але хотілося б кращого. Я розумію, що цей процес неможливо прискорити, для цього потрібно терпіння, праця, молитви. У нас є ціль, щоб п’ятидесятницькі церкви в Україні були єдині в поглядах та у стосунках.

790

— А як зараз складаються стосунки з іншими п’ятидесятницькими об’єднаннями України?

— Ситуація набагато краща, ніж десять-п’ятнадцять років тому. Тоді кожен будував щось своє, утворювалося багато об’єднань. Зараз цей процес припинився, деякі об’єднання не ростуть, деякі розпадаються, міліють. Коли ж я розпочинав служіння в ЦХВЄУ, то в нас було близько 800 церков, на сьогодні маємо — 1510 громад, і до кінця року буде на кілька десятків більше. Це наша спільна праця, і я дякую Богові за те, що у нас така гарна команда, яка формує імідж нашого братства.

— Які проблеми Церкви потрібно вирішити Вам, як старшому служителю, найближчим часом?

— 2011 рік був проголошений роком Біблії, щоб прищепити людям любов та пошану до Божого Слова. У цьому нам Господь допоміг: приблизно 1200 заходів було проведено по всій Україні з нагоди святкування річниці Пересопницького Євангелія. Цей рік ми хочемо оголосити роком навчання щодо матеріального служіння. У цьому є велика потреба. Ми хочемо, щоб віруючі люди, правильно ставилися до матеріальних речей, щоб матеріальні ресурси працювали на поширення Божої звістки в нашому краї і за кордоном. Це ресурс, за який ми будемо відповідати і людей потрібно навчити «те, що Боже, потрібно віддати Богові». Церква має сіяти, а щоб сіяти, потрібно мати ресурси. Оренда приміщень, транспорт, навчання, духовна література, реклама, афіші — є багато речей, які потребують коштів. «Для світу євангелізація завжди безкоштовна, а для Церкви вона завжди платна», — казав Біллі Грем. Ми хочемо навчити людей правильно ставитися до матеріального служіння.

Другий напрямок — праця щодо духовного стану служителів. Стан церкви багато залежить від служителя, від того, в якому він духовному стані, наскільки він навчений, «підкований» духовно і біблійно. Будучи пастором та служителем, він має бути освіченим, культурним, сповненим Святого Духа та віри — і таким чином утворювати в церквах здорову атмосферу. Хто зупинився в навчанні, той ризикує скотитися назад, бо не можна жити минулими ресурсами, минулими переживаннями. Ми повинні дякувати Богові за те, що ми пережили, але в Бога ніколи немає черствого хліба, в Нього завжди є свіжа манна, свіжа вода. І про це завжди потрібно пам’ятати служителю. Спілкування з Богом дасть свіжість пастору, він буде твердо стояти на євангельських позиціях — і ніякі валаами, ніколаїти чи єзавелі не зіб’ють його з прямої дороги.
Служитель повинен мати тверезий погляд, правильну позицію, бо він відповідає за церкву, він покликаний її пасти, шанувати і подавати добрий приклад (1 Петр. 5:3-4).

2010_11_riga-6

— Що б Ви порадили людям, віруючим та невіруючим, виходячи із сучасних політичних, економічних, соціальних та моральних умов, які склалися в Україні?

— Найперше — користуймося часом благодаті, який маємо сьогодні. Для віруючих: зростайте в Ісусі, приносьте Йому хороші плоди і працюйте для Нього. Це благодатний час. Для невіруючих людей він також благодатний — ідіть до Ісуса, прийміть Його, живіть для Нього, бо з Ним чудово жити. Людина має перш за все подбати про свою душу та про своє спасіння, тільки тоді вона може допомогти й іншим. І, прийнявши Ісуса, зробімо зі свого боку все, щоб впливати на людей навколо нас. Не можна змінити Україну, не змінивши себе. Я дякую Богу, що Він мене змінив, що Він змінює сотні тисяч людей, але цього мало, бо для переломного моменту потрібно, щоб серед населення країни було хоча б чверть щирих християн, народжених згори, які б могли впливати на суспільство і вберегти його від морального, культурного, економічного занепаду. Україну врятувати можуть тільки Божі люди, які просвітлені Христом і мають чітку євангельську позицію — робити всім людям добро. Віруюча людина має відчувати себе боржником, як казав апостол Павло: «Я боржник всім», щоб свідчити про велике багатство благодаті Божої.
Я живу особливою думкою, особливою мрією — побачити сильну Церкву, Церкву в Божій благодаті, Церкву, яка наступає на силу ворожу, яка буде крокувати «як полки з прапорами». Хочу побачити Церкву, яка готується до зустрічі з Христом, і важливо, щоб це усвідомили всі віруючі люди. З Богом ми все перенесемо. Нам не личить боятися труднощів чи невдач, чи противних вітрів, а йти за Господом, бо Він сказав, що побудує Церкву, яку не здолають ворота пекельні, — і я в це вірю.

Розмовляв Юрій ВАВРИНЮК


Заваршилася підсумкова веб-конфереція старшого єпископа ЦХВЄУ Михайла Степановича Паночка.

Дорогі друзі!

Найперше, щиро вітаю Вас з Різдвом Христовим та Новим 2011 Роком! Бажаю, щоб новий рік був роком нових відкриттів, звершень і ласки Божої у Вашому житті та служінні. Завжди памятайм, що народжене у Вифлеємі Немовля тепер є нашим Господом і Царем. Будьмо вірними Його рабами і достойними підданими.

А тепер до запитань....

Здравствуйте Михаил Степанович ! Пожалуйста подтвердите или опровергните слухи о том,что ВСЦХВЕП в лице Бабийчука А.И. инициировал судебные иски против пресвитера Н.Каховской церкви Кравчука В.В. . Хотелось бы знать правду из Ваших уст.
Партрус В.

Дорогий друже, шкодую, що Ви дозволили лихій думці змусити Вас підписатися чужим іменем задаючи це запитання. По суті питання хочу нагадати те, що Вам вже добре відомо. Судовий позов, у зв’язку з незаконною зміною Кравчуком В. церковних правоустановчих документів, що загрожувало втратою церковного приміщення, за дорученням членського зібрання громади, був поданий членом Церковної Ради Ф.Бричкою. Суд визнав дії КравчукаВ. неправомірними. Наступний позов до Херсонського апеляційного суду подав Кравчук В. і програв. Третій, поданий ним же до Верховного Суду України, він теж програв. Звернення до Новокаховського міського суду (четвертий позов) було теж від нього. І знову програш. Крім того, він звертався ще до двох різних судів і його всі претензії були відхилені. Мені відомо, що священнослужителі церкви пропонували йому, незважаючи на його непримиренну, жорстку позицію, проводити зібрання його групи в молитовному будинку у вільний від церковних заходів час. Він же різко відкинув цю пропозицію. Шкода, коли людина так представляє Христа і християн. Ми молимося і надіємося на милість Господню до цього чоловіка.

Здравствуйте, столкнулся с таким мнением одного из членов пятидесятнической общины: "Человек, произнёсший молитву покаяния и принявший Христа в своё сердце, признавший Его Господом и Спасителем, ещё не спасён. Семя Спасения, как дар, Богом брошено в него, ну а дальше, мы должны сами, при Божьей помощи "совершать своё спасение"."Правильно ли такое понимание спасения?
Павел Алфеев

Дорогий Павле, дякую Вам за запитання.
Істина є в Слові Божому, що вчить «покайтеся і віруйте в Євангеліє! Це два важливих кроки до спасіння. Якщо людина покаялася і вірує в Ісуса Христа як особистого Спасителя, вона Божа дитина, вже спасенна. При цьому, ми маємо повеління берегти наше спасіння. Спасенна людина має приносити плід для слави Отця (Ін.15.8). Думка ж, приведена Вами, не має підстав у Святому Письмі.

Слава Господу! Хотів би почути думку Михайла Степановича, щодо десятини в Новому Заповіті. Чи прийнятною в церкві є фіксована десятина, під розписку??? Як Ви вважаєти чи не перетворюється церква на комерційну організацію??? Хотів би зауважити також, що журнал "Благовісник" 1,2010 - подав дещо не обективну інформацію у статті "Десятина: для євреїв чи для всіх?", Густава Шмідтт - це є упереджений і однобокий виклад теми! Заздалегідь дякую!!!
Невідомий

Ісус Христос навчав (Мт.23.23), що «найперше треба чинити суд, милосердя та віру: це треба робити, і того (десятини) не лишати.» В Церкві християн віри євангельської України немає жодної постанови про фіксовану десятину, тим більше під розписку. Десятина – це вид добровільного служіння давання для Божого діла. Це питання моїх особистих стосунків з Богом. Я люблю Ісуса, тому і даю. Цінність приносів до церкви базується на щирій любові. Ніхто не має права змушувати давати чи не давати десятину чи інші пожертви. Це добровільна справа! Коли церква вирішила забезпечувати свою духовну і соціальну працю даючи десятину – це благословення для неї. Уважно читаючи Новий Заповіт, розуміємо, що перша Церква жертвувала набагато більше як десятину. Правдива Церква Христова ніколи не перетвориться в комерційну структуру – це чуже її природі!
У церкві має бути повна звітність за фінансову діяльність. Пастор та церковна рада мають бути вільні від будь-яких підозр через відкритість та прозорість у цій сфері. Стаття Г.Шмідта прекрасна і правильна. Я сам це практикую і бачу Боже благословення. І Вас закликаю «сійте щедро і щедро пожнете» - рішення ж за Вами.

Шановний Михайле Степановичу! Щиро дякуємо Вам за Ваше невтомне служіння протягом багатьох років для Церкви України. Щиро вітаємо Вам та Вашу родину з Різдвом Христовим та Новим Роком! Хай наш славний Господь дасть Вам від Його повноти, щоб Його Ім’я було ще більш відомим по цілій нашій Україні. Ми молимося про Вас.
Cім’я Руденко

Сердечно дякую вам, сім’я Руденко за теплі та добрі слова. Дякую за ваші молитви та вітання! Мої прагнення та молитва, щоб скільки Бог дасть сили та здоров’я все робити для слави нашого дорогого Господа та для збудування нашого братерства – Церкви християн віри євангельської України, яку я щиро люблю і благословляю в кожній своїй молитві.
Бажаю вам благословення та радості у Новому 2011 Році! Хай Різдвяні свята будуть радісними та багатими у вашому домі!

Уважаемый Михаил Степанович! Раскажите пожалуйста о результатах деятельности СЕПЦУ за 2010. Как председательствующий в Совете, что Вы можете сказать об эфективности таких межцерковных объединений? Спасибо.
Игорь, Донецк

Євангельсько-протестантське середовище в Україні є досить складним. Рішення про створення Ради євангельських протестантських церков України було продиктоване бажанням до більшого порозуміння, братерської спільноти та спільної позиції перед викликами сучасності. Протягом 2010 року відбулось 6 засідань Ради, на яких було розглянуто низку питань стосовно стану державно-конфесійних відносин, захисту суспільної моралі, проблематику спроб політизації релігійних організацій, інформаційного висвітлення діяльності євангельських Церков, відзначення 450-річчя Пересопницького Євангелія, порушення релігійних прав і свобод. Було напрацьовано ряд документів та спільних проектів. Зокрема, за результатами засідань РЄПЦУ оприлюднено наступні документи:

  • Заява відносно неприпустимості втягування Церков у політичну діяльність (квітень 2010 р.);
  • Звернення до Київського міського голови Л.Черновецького щодо об’єктивного висвітлення комунальними ЗМІ релігійного життя в м. Києві (червень 2010 р.);
  • Відкрите звернення на підтримку Резолюції Симпозіуму «Морально-етичні аспекти штучного переривання вагітності» (жовтень 2010 р.);
  • Звернення до Президента України В.Януковича щодо Податкового кодексу України (грудень 2010 р.);
  • Звернення до МЗС України «Про захист прав та інтересів українських громадян під час відвідин Республіки Узбекистан» (грудень 2010 р.) та інші.

В новому році ми будемо і далі вживати нашу волю та зусилля для посилення взаємостосунків та поширення Царства Божого.

Шановний єпископе Паночко!
Закінчується рік, ми підводимо підсумки… Які здобутки служіння Церкви християн віри євангельської України за 2010 рік? Якщо можливо – з цифрами. Принагідно вітаю Вас з Різдвом!
Олег, Львів

Дякую брате Олеже за привітання з нагоди Різдва.
Згідно статистики, що надходить до нас ми маємо понад 1500 помісних церков, в яких понад 103 000 членів охрещених по вірі в зрілому віці. Маємо близько 40 тисяч діток та понад 25 тисяч молоді. Богослужіння на інші церковні заходи проходять в понад 1080 молитовних будинках. Соціальна праця звершується в 27 дитячих притулках, 68 тюрмах, громадами засновано понад 60 реабілітаційних центрів. Це далеко не остаточні цифри…. Ми вдячні Богові за Його допомогу та благословення!

Слава Ісусу Христу! Поділіться, будь ласка, конкретними цілями які Ви, як старший єпископ, ставите перед собою та Союзом на 2011 рік. Бажаю Вам і всім служителям Євангелії Христової в Україні Божого благословення в 2011році.
Оксана В.

Слава Богу! Наша ціль на 2011 рік – донести Слово Боже до кожного населеного пункту України. У нас є для цього всі можливості в 2011 році, особливо зважаючи на те, що він проголошений роком Пересопницького Євангелія з нагоди 450-річчя його видання. Україні як хліб і вода потрібна Божа Правда, Боже Світло – а вони є тільки у Святій Біблії. Комітет ЦХВЄУ затвердив план заходів по поширенню Слова всіма наявними ресурсами та засобами, що ми маємо. Слово мають почути якомога більше жителів України, і Біблія має бути на зрозумілій мові у кожному домі.

Слава Ісусу! Скажіть будь ласка, шановний Михайле Степановичу, чи правильно коли чоловік в сім’ї бездумно кориться всьому, що каже йому пастор, при цьому нічого не каже дружині, не радиться з нею і погрожує розвестися, якщо вона буде йому непокірна. Дякую Вам.
Оксана

Дорога Оксано, відносини у сім’ї мають будуватися згідно Божого Слова, а не вказівок людей. Біблія ясно вчить, що голова сім’ї – чоловік, а чоловіку Голова – Христос. Мудрий чоловік кориться, найперше, Ісусу Христу і Його Слову. Писання ж вчить «чоловіки любіть своїх жінок як Христос Церкву» (Еф.5.25). Бездумна покора людині може зруйнувати сімейні відносини, бо жінці голова не пастор, а чоловік. Він несе всю відповідальність перед Богом за свою сім’ю. Погроза про розлучення свідчить, що у такого чоловіка неправильні стосунки із Богом. Прошу Вас молитися про нього.
Мудрий пастор ніколи не панує над отарою Божою, а дає гарний взірець сімейних відносин. І саме він мав би дати чоловікові розумну пораду щодо сімейного життя.
Я противник сліпої покори лідерам, адже це противне Богові та Його Слову. Ми маємо, на жаль, прикрі факти бездумного і сліпого підпорядкування. Пастирів треба поважати та любити, але ніколи не ставати «рабами людей» (Гал.5.1)

Добрий день.
1. На ХVI зїзді ВСЦХВЄ ви сказали дуже образливі слова на пресвітера Новокаховської Церкви В.В. Кравчука. Наскільки мені відомо, медичної освіти у вас немає, а тим більше ніяких документів, які б підтвердили ваші слова. То чи вистачить у вас сміливості і мужності покаятись за свої слова перед усіма хто це чув в присутності В.В. Кравчука???
2. Чи входила юридично (я підкреслюю юридично) Церква м. Н. Каховка до складу союзу? Якщо ні, то на яких підставах ви дали довідку в Новокаховський міський суд, що наша церква входила у союз?
3. Як ви думаєте, ваша практика забирати Доми молитви у церков через суди це "по-християнськи" чи ні? І як взагалі оцінить такі ваші дії Господь?
Роман

Романе, мир тобі! Я не пам’ятаю жодних образливих слів на адресу цього чоловіка, якого відлучила місцева церква м.Нова Каховка, а рішенням обласної пресвітерської ради було знято сан пресвітера за неєвангельську поведінку та заподіяну шкоду ділу Божому в Україні через розсилку тисяч екземплярів брудної газети по цілому світу паплюжачи всіх і вся. Така поведінка свідчить про небезпечний стан – духовну хворобу, ліки від якої має тільки Христос. Я бажаю тільки оздоровлення, бо знаю, що наслідки таких дій будуть плачевні те тільки для нього але й для його сімї. Якщо щось із сказаного образило В.Кравчука то я дуже перепрошую і вибачаюся, аби тільки це слугувало на краще. Ми ніде нікого в пресі не паплюжимо, навіть відлучених, найгірших, зіпсутих людей, бо знаємо, що це не допомагає і нікого не збудовує.

Михайле Степановичу! Щиро дякую за вашу працю на ниві Божій! Божих Вам благословінь і надалі.
Моє серце болить за з'їзд християнської молоді у Малині. У 2005 році, коли вперше відвідала Малин, була захоплена Божою присутністю, яка переповняла мене там, чистим Словом Божим, яке змінювало моє серце, високими стандартами християнства і загальною атмосферою чистоти, святості і страху Божого.
Але зараз, малу-по-малу, це зникає і важко пояснити в чому причина. Чи ми, молодь, змінюємось в гірший бік і іншого шукаємо на з'їзді. Богато нововведень, менше обмежень, але чомусь Духа Божого не більшає. Його присутність стає рідшою.
Невже у нас в Україні немає проповідників сповнених Духа Святого, що ми запрошуємо проповідувати братів із духовно мертвої Європи, які нам говорять проповіді, ніби на євангелізаційному служінні до невіруючих.
Вибачте, можливо це дуже суб'єктивні думка і висновки, я нікого не звинувачую, просто хочеться збиратися, щоб ставати ближчими до Бога, щоб рости в Ньому, піднімати рівень свого християнства і "набиратися" страху Божого. Хочеться чути проповіді з високими стандартами, про посвячення і т.д., а не про те, що не можна курити чи мати дошлюбні стосунки.
Звичайно, для тих хто не пізнав Бога або тільки покаявся потрібно і ці речі говорити. Можливо варто якось розділити служіння або визначитися: даний з'їзд несе євангелізаційний характер чи призначений для християн, які вже в Господі і бажають вчитися краще Йому служити. У цілому цей з'їзд дуже потрібний для нас, молоді.
Тому хай Господь благословить всіх організаторів і дасть вам все потрібне.
З повагою, Вікторія

Дорога Вікторія, дякую за запитання. Подяка Богові, що в Україні є чудова нагода для молодих християн проводити такі зїзди. Я переконаний, що Бог наш Незмінний, а ми змінюємося, і добре якщо ці зміни в кращу сторону.
Важливо усвідомлювати, що неможливо за один тиждень нагодувати молодь на цілий рік. Дуже вірно, коли ми працюємо над собою цілий рік: зміцнюємося у вірі, зростаємо у любові до Бога та ближнього, спішимо робити добро усім.
Звичайно, кожна справа має по мірі розвитку і недоліки, які необхідно прибирати, бо ми прагнемо досконалості у Христі Ісусі.Таке прагнення - частина нашої нової природи.
Добре, що Ви маєте бажання духовного зростання. Я переконаний, що Господь допомагає тим, хто Його щиро шукає.
Якщо Ви маєте пропозиції щодо підготовки та проведення молодіжних з’їздів, передавайте їх керівникові молодіжного служіння у вашій області. Переконаний, що Оргкомітет готовий і враховує всі слушні пропозиції та побажання.
Нехай Господь поблагословить рясним дощем з неба молодих християн України!

Добрый день.
1. Сколько церквей на данный момент подало заявление на вступление в ВСЦХВЕ и сколько в этих церквях членов, потому что в официальной статистике вы считаете по принцыпу "і мертвих, і живих, і ненароджених" (тоисть, всех: отлученных, тех кто вышли и т.д.)?
2. На XV съезде было принято "дополнения к основам вероучения". Придерживается ли в союзе хотя б одна церковь и собственно ваша семья этих правил? (Там говорилось об одежде, музыке и т.д.)
Роман

Мир тобі, Романе, сину Василів. Тебе, молодого чоловіка, я дуже прошу - не давай місця дияволу в твоєму серці. Гіркота, яка в твоїх словах свідчить для мене багато. Я молюсь про тебе. Знай, що Господь любить тебе і я благословляю тебе на добрі справи!

Дорогі друзі, дякую усім вам за запитання, побажання та благословення. Закликаю кожного, будьмо ближче до нашого Господа Ісуса Христа і тоді зможемо краще бачити і розуміти один одного. Благослови нас усіх Господь!