Ви знаходитесь: Головна Актульне інтерв'ю Актульне інтерв'ю Тарас Сень: «Церкви на Луганщині здебільшого приходять до тями тільки зараз, а деякі ще з осені працюють активно»
П'ятниця, 02 жовтня 2015, 11:11

Тарас Сень: «Церкви на Луганщині здебільшого приходять до тями тільки зараз, а деякі ще з осені працюють активно»

Автор  Ирина
Оценить
(0 голоса)

1133_gol

     Старенька жінка тримає свіжу хлібину, її руки тремтять, очі опущені. За нею – сивий чоловік, діти з голодним поглядом, отримують хліб і чемно дякують… Такі кадри сьогодення. Роздавати людям хліб, у всіх змістах слова,  для служителів церкви «Христос є відповідь» м. Свердловськ, що на Луганщині (територія підконтрольна ЛНР) вже стало звичною роботою.

     Ще рік тому, коли фронт був зовсім поруч, а соцвиплати припинились, церква в буквальному розумінні врятувала сотні мешканців міста і навколишніх сіл від голоду. Сьогодні пенсії  почали виплачувати (російськими рублями, правда), тож принаймні перестали готувати безкоштовні обіди...

     Про те як живеться віруючим людям по той бік фронту – наша розмова з пастором Свердловської церкви, відповідальним за служіння церков ХВЄ  на території тимчасово непідконтрольній Україні Тарасом Сенем.

     - Тарасе, як почуваються нині церкви в області, ви маєте спілкування між собою?

     - Чимало церков на Луганщині приходять до тями тільки зараз. Оскільки їх старші служителі (здебільшого це місіонери із Західної України), змушені були виїхати, церкви можна сказати «перехворіли». В багатьох з них залишилось близько десятка членів – десь 14, а десь 8... Таких зібрань, де старші служителі виїхали, у нас відсотків вісімдесят-дев’яносто. Щоправда частина церков, у тому числі і наша, Свердловська, активно працюють ще з осені минулого року.

     Звичайно, була напруга, та й зараз періодично звучать якісь погрози, інциденти трапляються… Слава Господу, Він нас береже! На початку  серпня провели першу за півтора роки конференцію, яка стала підбадьоренням для братів. Зібралася понад сто делегатів, щоправда половина з них – члени нашої церкви.

     - А яка ситуація у місті загалом?

     - Після того, як стали виплачувати пенсії, вже немає такого голоду, як був. Ми навіть обіди благодійні готувати перестали – годували бідних з осені 2014-го до серпня цього року.

     - Хліб продовжуєте роздавати?

     -  Роздаємо. За хлібом приходять сотні людей, найбільше було чоловік 800. Поки що Бог дає ресурси, а що далі буде Йому одному відомо… Головне наше завдання – сіяти Слово Боже.

     - Яку ще соціальну роботу проводите?

     - Цього року провели два табори для дітей на базі сільських клубів. В одному селі зібрали близько 60 дітей, у другому – близько 90 дітей. Бог дав можливість дивом  провезти два батути, один – нам у дитяче служіння, другий подарували іншій церкві.

     А якщо брати загалом, то я би сказав, що за останній рік ми благодійної праці зробили більше, ніж за всі попередні роки. Тільки продуктів роздали десь на 2 мільйони гривень (5 тисяч продуктових наборів та  80 тисяч буханок хліба). А ще продукти давали в інтернати, лікарні… реально багатьох від голоду врятували.

     Коли у людини все добре, і ти даєш її дитині подарунок, це сприймається по-одному, а коли сім’я голодна, то звичайна увага сприймається вже зовсім по-іншому. Ми багато де проповідували, збирали окремо вчителів, інші категорії населення. Надавали безкоштовнi консультацiї оптометриста (очного лiкаря), дарували людям окуляри - 1800 людей пройшли таку консультацію.  У селах дитячі євангелізації робили…  Чого не доставало, то це газет менше роздавали, також нам закрили доступ на місцеве телебачення. Інші всі служіння фактично діють.

     До речі, цього року дивом змогли провезти туди настінні календарі – один листок з гарним оформленням та Словом Божим  («Отче наш», цитати з Біблії). Ми 35 тисяч роздали, засипали місто! Я нещодавно у м’ясний павільйон на ринку зайшов і там близько десятка наших календарів побачив…

     - Усе це, мабуть, стало поштовхом до пробудження? 

     - Я би не сказав, що люди дуже пробудилися. У нас так: поки лінія фронту була близько, вибухи, голодовка, всі шукали порятунку, молилися,  а як стало тихо, заспокоїлись. Нещодавно на лідерському спробували підрахувати скільки по домашніх групах є новонавернених, охочих прийняти водне хрещення. Проаналізували. Якщо у мирному 2013-му у нас в церкві десять чоловік хрестилося, то в цьому році до водного готуються менше десяти… То війни не було (правда працювали добре – 60 євангелізацій за рік провели), а тут війна пройшла, а людей немає. Чому так? Бог знає.

     - Чи ви, як християнин, відчуваєте на собі якісь утиски від сепаратистської влади?

     - Трішки є. Буквально кілька місяців тому прийшли з автоматами по мою душу. Але Бог помилував, якраз перед тим я поїхав на Західну Україну, де зараз сім’я. Тоді поговорив з ними по телефону, дав пояснення, що нічого протизаконного не робимо (нарікання було з приводу реконструкції будинку, яку ведемо силами церкви). Вони пригрозили і пішли. Як потім нам сказали, хтось їх направив... Я навіть знаю хто, як не прикро казати, це один із  «віруючих», не буду називати його ім’я, думаю він не достойний… І то не один раз він нас «здавав».

     - А коли ще?

     - Коли владу захопили козаки, то вигнали мене з місцевого  телебачення (канал віщає на два райони). Недавно я пробував повернутися, однак не виходить – хтось протидіє. Брати кажуть, що на днях з «ісполкому» приходили, а після них прийшли з «КГБ», сказали, щоб я коли приїду до міста, з’явився до них у відділ. Така справа…

     - Тобто,  вас можуть заарештувати?

     - Усе може бути. Та думаю, якби хотіли, то давно заарештували би, може просто цікавляться діяльністю. Не знаю… Стараюсь відключати свої емоції... Родичі одного брата працюють у «новій владі». Знаю, що вони незадоволені мною за інтерв’ю, що вийшло  в місцевій газеті, де я згадував по голодуючих людей… Їм, бачте, не подобається така інформація, хочуть показати, що усе добре.  Якось у соцмережу кинув фото з інформацією про те, що почали годувати людей в сільській лікарні, хтось з начальства лікарні помітив ці фото і нам заборонили  туди приходити і надавати допомогу.

     - Ви часто їздите у західні області?

     - Зараз мені корисно від’їжджати, брати там вчаться, ростуть. На місці завжди роботи купа, рукави закатав і вперед, вгору глянути ніколи. А в поїздках, то з одним познайомився, то з іншим, хто готовий допомогти – теж для служіння користь.  Молюся про те, щоб у майбутньому нам на місці відкрити місіонерську школу, без відриву від практичного служіння, так би мовити. Треба піднімати кадри з місцевих віруючих. Дякувати Христу, Його Церква живе і діє за будь-яких обставин!

   

 https://www.youtube.com/watch?v=b4H91OLeoZU

Изменено П'ятниця, 02 жовтня 2015, 11:13