Ви знаходитесь: Головна Відділи Cоціального служіння Новини Польові нотатки капелана

Польові нотатки капелана

1176

     Нове, як і українська армія, служіння військових капеланів. Погляд зсередини у вигляді польового щоденника, нотатки з якого були опубліковані на сторінці Служби військових капеланів ЦХВЄУ у мережі фейсбук.

     У саперів

Крижаний дощ, всюди масне листопадне багно. Під оманливим захистом лисого дерева – зіщулений солдатик-вартовий. Все сіре і похмуре. «Привіт, друже! А де тут ваш «позивний Тигр?»  « Ну, я Тигр. У нас тут аж три Тигри. Вам якого?» - роздратовано відповідає вояк, явно трохи ображений, що ми одразу не розгледіли у ньому альфа-хижака, чухаємо потилиці. Вранці одному з братів зателефонували від саперів і попросили провідати, підбадьорити, поговорити. Сказали: як приїдете, зверніться до позивного «Тигра». А їх тут аж три, значить. Зрештою, просто запитали у вартового, де намет саперів, він стисло і толково пояснив, і ми досить швидко були на місці.

saper     Занесли хлопцям трохи кави і солодощів, біблійну літературу. У великому армійському наметі - саперне відділення, 11 чоловіків. Вони тут досить давно, з четвертої хвилі мобілізації. У лютому мають іти на дємбель. Більшість - кіровоградці, є кілька киян. Молодих мало, переважно кремезні дядьки від 30 до 40 років. В наметі лад, тут явно не дозволяють собі опускатися. Нас зустрічають стримано, але назагал привітно. Один із саперів підсідає до капеланів і тут же починає ділитися наболілим: «Днями світло вирубали на пару годин, пам'ятаєш? Так чув, як одна тітка іншій каже: «А у укропав свєт єсть..» Це ми - укропи. А вона ж хто? – обурюється сапер. - Я і сам не з великим задоволенням сюди приїхав, воно мені треба!» - на нього шикають. Він не здається, трохи підвищує голос, веде своє: «Так, мені, як кажуть, Вітчизна сказала - «треба» і я тут! Але це не означає, що мені тут подобається!»

111

      Капелани м'яко переводять розмову на позитив. Говорять про пробуджену українську свідомість і небайдужість, про армію волонтерів, розповідають, що Бог живий, діляться свідоцтвами, цитують Євангеліє. Солдати п'ють каву із солодкими батончиками і уважно слухають. Реагують на слова братів мало, але по очах видно – їм небайдуже. Потім брати пропонують помолитися за них. Охоче погоджуються. Молимося за спасіння, здоров'я воїнів та їхніх рідних, за українське військо. Прощаємося тепло, сапери запрошують приїздити ще. До нас у позашляховик проситься немолодий повний сапер, вже у цивільному. Просить підкинути у центр Волноваха. Виходячи, чомусь ніяковіє і неголосно, але дуже щиро, від серця, говорить: «Спасибі вам, хлопці, ви дуже хороше діло робите. Приїздіть частіше...»

     Ранкове шикування

shykuvannya

Похмура недобудова: у просторому напівтемному коридорі із цегляними, без ознак риштування, стінами – три десятки чоловіків у одностроях. Різного віку, зросту, статури. 8 ранку, артилерійський дивізіон N-ї бригади на ранковому шикуванні. Першим до вояків звертається худорлявий чоловік у камуфляжі. В куточках очей – приязна тиха усмішка. Це капелан. Говорить про немарність віри, актуальність Євангелія. Говорить впівголоса, але чути кожне слово. Солдати стоять дуже тихо, зосереджені. Проповідь триває недовго, до п'яти хвилин.

     Наприкінці капелан знімає солдатську в'язану шапочку і виголошує молитву «Отче наш». Хтось із солдатів ворушить губами, повторюючи слідом за ним, хтось просто слухає. Капелан стає у стрій. Після цього до підрозділу звертаються його командири. Так тут, у дивізіоні, починається кожний день воєнної служби. Спочатку – Боже Слово. Потім все інше. Це нова українська армія.

     Пастор Митя

Mitya     «...Як співпрацюємо? У неділю приходь на служіння – побачиш. Капелани ваші у нас щотижня проповідують, ми їм завжди раді. Допомагаємо, чим можемо, як і вони нам. Такі часи, війна. У Церкви особлива місія, тримаємось брат за брата міцно. І ця війна, до речі, показала, наскільки нам люди довіряють. Нам – у сенсі, євангельським християнам. От уяви – до нас у маленьку Новоандріївку приїхало 130 біженців. І всі вони одразу куди звернулись? До сільського голови? До сільради? Аякже! Всі вони одразу до нашої церкви. Це, підкреслюю, люди переважно невіруючі. Але євангельській церкві вірять! Ходять тепер на служіння, слухають... З цих 130 біженців двадцять (двадцять!) покаялися і прийняли водне хрещення. А у нашій церкві усього-то п'ятдесят вірних було. І тут – плюс двадцять! Десять із них так у Новоандріївці і залишилися жити, десять подалися далі, у великі міста... Питаєш, звідки в мене така щира вимова? Так я сам із Чернівців, багато років тому сюди переїхав, полюбив ці місця. А ваші капелани, так, часті в нас гості. Спочатку віряни питали, чому це люди у формі проповіді читають, потім розібралися, що до чого, звикли. А ти ж у нас тут новачок, ага? Ну, знач, ти і митимеш посуд після обіду! Та куди ж ти, жартую я!»

     Гранітне

Gran

     Підкинули на передову солдатів-відпускників, поспілкувалися з воїнами, що служать впритул до лінії розмежування, в районі селища Гранітне. На всіх позиціях, де ми були, брати-капелани молилися за фронтовиків, їхнє спасіння і здоров'я. Всюди солдати зустрічали нас приязно, дякували, запрошували приїздити ще - гості тут бувають не часто. На передовій сьогодні тихо. За ті півдня, що ми їздили в районі Гранітного, не почули жодного пострілу чи вибуху - слава Ісусу Христу!

     Невчасний обстріл 

obstril     «Йому відпустку якраз дали, а тут обстріл: і гатять, і гатять з недовгими перервами . Відпустки тої – усього нічого, 10 діб. Мінус щонайменше дві доби на дорогу. Вдома дружина, дитина. Скучив він дуже за ними – видно було. І тут – така халепа. Обстріл. Вже ніхто нікуди не їде, як ти розумієш. На поїзд він цього дня точно не встигає – тобто ще мінус доба. Засумував солдат дуже, аж змарнів. Що ти будеш робити? Кажу, тягни речі до авто, спробуємо проскочити. І проскочили, слава Господу, хоч бахкало добряче. Доправили відпускника на залізницю вчасно. Звичайно, потім він до нас, капеланів, ставився вже геть по-іншому, до нас і до всього, що ми говоримо... Вчинок на війні цінується як ніде гостро. Можна довго і красиво проповідувати, але солдат як ніхто вміє судити про людину не по словах, а по справах…» - розповів капелан М. Михайлишин

ART

     Артемовск

     Посетили ребят на нулевой позиции, привезли теплые вещи и продукты. Пообщались, помолились за воинов и их семьи, за мир в Украине. Ребята благодарят, приглашают приезжать еще. Обстановка почти домашняя, солдаты обзавелись хозяйством: козы, овцы. Погода осенняя, ветер, дождь, море грязи. Большая благодарность Господу и церкви за транспорт, который через преграды и стихии достигает цели – довозит наших капелланов на позиции.


     Ротація 

     Дуже густий туман. Починає сутеніти. Дорога – що є, що нема, вирва на вирві. Наш позашляховик із хрестом і написом «Бог і Україна» трясе і кидає. Нарешті доїхали. Позиція зенітників. Вогке осіннє поле, вантажівки із «зушками» (зенітними установками) в кузовах. Багнюка непролазна. І туман, туман, що пробирає до кісток. До автівки підходить солдат, перекидається з капеланами кількома словами. Рушаємо до Волновахи. Сержант попросив допомоги, привезти з «Нової пошти» посилки для нього та бійців підрозділу. Іншої можливості у них немає – не їхати ж вантажівкою-зеніткою. Дорогою сержант-контрактник – явно не панікер і патріот – розповідає невеселі армійські історії-бувальщини, що зайвий раз переконують – надія України тільки на Бога. 

На пошті вечірній гамір, черги. Завантажуємо багажник коробками, сержант у сусідній крамничці поспіхом виконує замовлення бійців і наповнює пакети різноманітними смаколиками. Трясемося назад у розташування зенітників. За вікнами вже глуха ніч. При світлі ліхтариків допомагаємо бійцям перевантажити речі до кузова вантажівки. Солдати дякують, довго тиснуть руки. Один із братів-капеланів пропонує помолитися за них. Спонтанно, в темряві утворюємо з вояками коло, кладемо один одному руки на плечі. Молимося за них, за їхніх рідних, за Україну. Ще раз тиснемо воякам руки. «Добре, що ви є, – говорить один із них, Максим, – якби не ви, хто б оце ще до нас сюди у такі закапелки просто так приїхав?..» 

Rotac

Повертаємось до Волновахи. Нарешті ми у нашому кубрику. Спати, підйом о шостій тридцять... 

Це невеличкі буденні епізоди служіння капеланів церкви «Скинія» в зоні АТО. Сьогодні ротація, добігло кінця десятиденне служіння Андрія Семака та Олександра Ковальова при 72 бригаді. Щоранку брати надихали солдатів дивізіону коротким Словом і потім до ночі служили воїнам, як і чим могли. Доправляли продукти, передачі, виконували різноманітні прохання і, вибираючи слушні моменти, молилися за армійців, наставляли у Слові Божому. Капелани неодноразово бували на передовій, попутно доправляючи солдатів-відпускників у розташування їхніх підрозділів. День на день геть не схожий, але назагал капеланське служіння дуже практичне і предметне, це, насамперед, дія, акт допомоги. Віра, реалізована в конкретних, часто ризикованих, вчинках. Помітно, наскільки солдати відкриті серцем до служителів Христа, і не тільки солдати. «А наші капеланчики вже поговорили с підрозділом?» – обов'язкове запитання командира дивізіону до свого зама. І тільки отримавши ствердну відповідь, командир починає ставити бійцям задачі на день. На зміну Юркові Сабадашу, Олександру Ковальову, Андрію Семаку та Володимиру Васьковському в зону АТО попрямували інші брати. Хай Бог благословить їхнє служіння, молімося за них і за нове українське військо!

Відділ соціального служіння

Рустам Фатулаєв

завідувач відділу соціального служіння ЦХВЄУ

Сайт відділу: www.mahanaim.org.ua