Ви знаходитесь: Головна Відділи Місіонерський Новини Киянка Анастасія Тараненко про місію Operation Mobilization та служіння на кораблі «Голос надії»

Киянка Анастасія Тараненко про місію Operation Mobilization та служіння на кораблі «Голос надії»

1410_gol     Анастасія Тараненко — волонтер корабля Logos Hope місії Operation Mobilization — нещодавно повернулася в Україну після трирічного плавання. Детальніше про незвичайну місію, пригоди, пережиті під час довгої подорожі, та особисті враження — читайте в інтерв’ю.

     — Місія Operation Mobilization (OM) не дуже відома в Україні, розкажи про її витоки.

  — Місія заснована в США 1957 року Джорджем Веруером, який навернувся до Господа через християнку леді Дороті Клапп. Жінка молилася за нього багато років, а він навіть не знав. Джордж любить жартувати, що вона вивела його в топ у списку Святого Духа. Згодом Дороті надіслала йому Біблію, а ще пізніше він потрапив на зібрання Біллі Грема, де і покаявся перед Богом. Він досі живий, займається місіонерством, мандрує по світу, надихає молодь до служіння.

     Місія почалася з відвідування Мексики для поширення Біблії. Ще студентом Джордж зі своїми друзями почав їздити туди. Але згодом його бачення розширилося: у світі ще багато країн, де неможливо придбати Біблію і познайомитися з християнами. Зросла кількість його однодумців, сформувалася команда. Почали їздити в Індію, а потім і в інші країни.

     Сьогодні місія налічує 6800 волонтерів, охоплює служінням понад 110 країн. Вона не належить до жодної деномінації, волонтери представляють різноманітні церкви. Головна ціль — розповсюдження Євангелії та іншої літератури. Ще в атеїстичні часи місіонери багато книг підпільно завозили до Радянської України. Якось Джордж Веруер за місіонерську діяльність навіть був арештований під Вінницею та депортований до Польщі.

1     — Розкажи, будь ласка, детальніше про діяльність місії в світі (головні цілі, види діяльності, напрямки служіння). Яка специфіка OM порівняно з іншими місіями?

     — У кожній країні, де є філіали, офіси місії, напрямки дещо відрізняються і залежать від специфічних потреб населення саме тієї місцевості. Загальними цілями є заснування церков, контакти і співпраця з іншими церквами, залучення до служіння молоді, поширення християнської літератури, проекти милосердя… Напевно, майже все, що тільки можна робити для поширення Євангелії, використовується місіонерами.

     Головне гасло, ідея OM — кожна людина на Землі має право почути Євангеліє хоча б раз в житті! Місія намагається забезпечити цим правом усіх людей усіма доступними методами, і там, де це можливо, і навіть там, де це не дозволено. Одним із специфічних напрямків якраз є корабель Logos Hope.

     — З якого часу OM працює в Україні? Які саме проекти вона тут здійснює?

     — В Україні місія почала працювати під назвою «Обітниця миру» з 1994 року, на сьогодні має своїх місіонерів у Києві, Рівному, Вінниці, Одесі і Кагарлику. Основні напрямки — праця з молоддю, сиротами, дитячі літні табори, спортивні служіння… Зараз місіонери багато працюють з дітьми біженців зі Сходу й Півдня.

     — Як стати місіонером OM?

     — Ну, почати потрібно, звичайно, зі звернення в ОМ-Україна, усі координати є на сайті www.ua.om.org. Якщо ви віруюча людина і є частиною помісної церкви, то це абсолютно можливо! Щодо інших вимог — володіння англійською на більш-менш розмовному рівні (хоча в процесі дуже швидко вчишся), ну і вік 18+.

     — Ти власне служила на Logos Hope. Як це — бути волонтером на місіонерському кораблі?

     — Так. Я саме закінчила своє трирічне служіння на кораблі. Повернулася додому в травні. Корабельному служінню вже більше 40 років. Це вже четвертий корабель місії (вони змінюють один одного), який почав своє місіонерське плавання у 2009 році. На кораблі близько 400 волонтерів з різних країн світу (десь до 60 країн). Усі вони — віруючі люди. Навіть капітан — волонтер-християнин, який не бере коштів за свою роботу. Ми не просто пасажири, які займаються євангелізацією, а й одночасно — персонал корабля. Є 5 основних відділів — книжковий магазин, кухня, відділ з прибирання, матроський і машинний. Кожний волонтер на другий чи третій рік при потребі може зайняти якусь спеціальну посаду у своєму відділі. Ми забезпечуємо самих себе. Приблизно 5 днів на тиждень кожен працює у своєму відділі. Один день залишається конкретно для служіння і один день — вихідний (його теж можна використати для служіння).

     — Фінансово подорож забезпечує місія?

     — Коли волонтер їде на корабель (в принципі, як і будь-який місіонер будь-якої місії), він собі збирає фінансову підтримку. Здебільшого, спонсорує церква, яка його благословляє на це служіння, або, можливо, друзі, які бажають підтримати Божу справу. Є певна сума, необхідна на місяць, вона йде в організацію, і за ці кошти волонтер живе на кораблі. Також частина суми може йти на благодійні проекти, які здійснюються в портах. Такі великі витрати, як, наприклад, пальне (а це мільйони доларів), звичайно, покриває місія через окремих спонсорів.

     — Які саме проекти здійснюють волонтери Logos Hope?

     — Корабель мандрує з країни в країну, із порту в порт. Його девіз — нести знання, допомогу та надію народам світу! Чому знання? Тому що корабель — один із найбільших у світі плаваючих книжкових магазинів. На борту — більше 5000 найменувань книжок. Здебільшого — це християнська література, але також інша хороша література — освітня, дитяча та ін. Адже у багатьох нерозвинених країнах немає доступу до книжок. Книги продаються, але набагато дешевше, ніж в вони насправді коштують, аби кожна людина, навіть бідна, мала можливість придбати. Крім того дуже багато книг просто роздається в школи, дитячі будинки, тюремні бібліотеки тощо. Ще один вид просвітницької діяльності — проведення семінарів, приміром, про торгівлю людьми, про ВІЛ/СНІД і т. д. — особливо у тих країнах, де ця проблематика дуже актуальна, а інформації в населення мало.

     Щодо допомоги, то вона здійснюється через різні практичні проекти, наприклад, будівельні чи ремонтні роботи — зокрема у тих місцях, де відбулися катаклізми, стихійні лиха. Також — безкоштовні медичні огляди на простому рівні, як то офтальмологічне обстеження і надання окулярів людям, які не можуть самі придбати, стоматологічні послуги. Місія має співпрацю в цьому з місцевими клініками. У багатьох країнах є серйозною проблемою нестача чистої води, діти гинуть від кишкових інфекцій… Тому місіонери намагаються забезпечити общини водними фільтрами.

     І останній напрямок в переліку, але насправді найголовніший: Logos Hope — це «слово надії», ми несемо людям надію! Це те, чому ми робимо усе перераховане вище. Тому що ми всі християни, ми самі знайшли надію в Ісусі Христі, який змінив наше життя. І служимо на кораблі — щоб поділитися цією надією з народами. В деяких країнах, де відкриті можливості, проводяться різного роду євангелізації, дитячі програми, вистави... У більш закритих країнах доводиться будувати стосунки по-іншому, представлятися не як місія, а як благодійна організація. Формат діяльності дещо інший, але цілі — ті ж самі.


4     — Як і коли ти стала служити на Logos Hope?

     — Не можу сказати, що одного дня я прокинулася і раптом вирішила: стану місіонером! Це був процес, як Бог мене кликав до цього. За спеціальністю я економіст, навернулася до Господа на останньому курсі Київського торгівельно-економічного університету. І це значно вплинуло на моє світосприйняття і цілі — що я хочу далі робити зі своїм життям.

     Майже одразу почала натрапляти на певні короткострокові місіонерські проекти, поїздки і брати в них участь. Від церкви в мене було служіння в дитбудинку під Києвом. Але Господь підштовхував до роздумів і молитов за інші народи — через Слово, через проповіді, книги. Мене завжди захоплювали такі люди, як, наприклад, Матір Тереза, які самовіддано служили іншим. В якийсь момент я стала шукати в інтернеті, які є місії, де я можу послужити. Мене турбувала думка, що далеко не всюди у світі люди мають можливість почути Євангеліє так, як в Україні. Натрапила на сайт Logos Hope. І чим більше читала, тим більше відчувала: це те, що мені зараз потрібно, щоб розібратися в своєму покликанні. Зв’язалася з українським філіалом і згодом потрапила на корабель.

     — Якими були твої обов’язки на кораблі?

     — Перші декілька місяців я працювала в кафе. Коли корабель прибуває до порту, люди приходять на борт на різні заходи (театральні, музичні тощо), а також у книжковий магазин. Біля магазину є маленьке кафе, де можна випити кави, з’їсти морозива і поспілкуватися. Зазвичай люди дуже відкриті. Сам той факт, що на Logos Hope стільки волонтерів із різних країн світу, викликає багато питань: «А чому ви приїхали аж звідти?», «А чому ви працюєте безкоштовно?»… І відразу є нагода для благовістя.

     Мені дуже подобалося працювати в цьому кафе, але згодом мене як людину з досвідом адміністративної роботи запросили займатися з місцевими волонтерами. А останній рік я була менеджером з персоналу. В нашому випадку це ще й певною мірою пастирська праця, адже корабель — це спільнота людей, які, служачи іншим, мають і власні душевні потреби. І необхідно, щоб хтось був поряд у важкі моменти. Я відповідала за дівчат, тобто здійснювала душевну опіку у випадку певних проблем.

     — У яких країнах ти побувала?

     — За ці три роки ми побували у 26 країнах. Перші півтора року це була Південно-Східна Азія, починаючи з Південної Кореї, і далі — Японія, Філіппіни, Малайзія, Таїланд, Сінгапур, Тайвань тощо. Потім — Шрі-Ланка, і через Індійський океан до Африки. Робили зупинки на Маврикії, на Мадагаскарі. Потім рухалися вздовж східного узбережжя на південь — Танзанія, Мозамбік і т. д. Майже рік минув в Африці, закінчили на західному узбережжі в Гані. Після цього була зупинка на Канарських островах і перетин Атлантики. Далі — Гаяна і Карибський архіпелаг, де дуже багато країн і дуже багато потреб. Незважаючи на те, що люди думають, ніби там тільки пальми, сонце і море. В принципі там я і закінчила свій строк служіння на кораблі. Він пробуде на Карибах до кінця року.

     — Тобто, по суті Logos Hope плаває навколо світу, так?

     — Приблизно десь так. Але маршрут постійно інший і залежить від багатьох факторів — фінансових, політичних, організаційних. Адже це не так просто — дати місце в доці такому великому кораблю.

     — Розкажи детальніше про себе. Які обставини привели тебе в церкву?

     — Мені 28 років. Народилася в Києві, але десь половину життя прожила в Маріуполі. Років з 15-ти почала усвідомлено шукати Бога, задаючись питаннями про сенс життя. Не знайшовши відповідей в ортодоксальній церкві, стала читати книги про різні світові релігії, порівнювати. Та це було марно, все одно залишалося відчуття самотності і пустоти. Я думала: от, закінчу навчання, знайду роботу, створю сім’ю, народжу дітей… А що далі? Просто смерть — і це все? Роздуми про безцільність існування вводили мене в депресію.

     На передостанньому курсі університету мене запросили в літній табір з вивчення англійської мови, організований пресвітеріанською «Церквою великого міста» (м. Київ), до якої я зараз і належу. Там я вперше почула Євангеліє в чистому вигляді. Але найбільше мене вразили стосунки між християнами. І зрозуміла — це і є та атмосфера миру і радості, яку шукала.

     — Facebook повідомляє, що у тебе є наречений. Розкажи, будь-ласка, як ви познайомилися.

     — Так, майже місяць, як ми заручені з Джеремі, в кінці липня плануємо весілля. Познайомилися в порту острова Маврикій (Індійський океан), звідки він родом. Джеремі служив на попередньому кораблі Doulos декілька років тому. Тож коли Logos Hope прибув на Маврикій, він допомагав у служінні, був перекладачем. Побувши разом в служінні на острові, ми побачили що у нас дуже схоже бачення і покликання. Продовжували підтримувати зв’язок, через декілька місяців зрозуміли, що любимо один одного. Він також приїжджав на корабель коли ми були у Намібії. У квітні, коли я закінчила служіння, Джеремі приїхав в Україну познайомитися з моєю сім’єю, церквою, культурою. Ми заручилися у моїй церкві та побували на кількох зібраннях, мотивуючи молодь до служіння.

     — Що для тебе — місіонерство?

     — Багато людей думають, що місіонер — це той, хто поїхав проповідувати Євангелію в далекі країни, як написано: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мт.28:19). Це так. Але вся справа, яку робить Бог, в принципі є місіонерством. Бог — місіонер. І кожен Його послідовник — теж тією чи іншою мірою місіонер на тому місці, де він знаходиться. У кожного своя місія — чи то у власній сім’ї, чи на навчанні, чи на роботі, чи в селі або місті, чи на краю світу! Я вважаю, що місіонер — це радикальний учень Христа, який шукає Його волі і слухняний їй.

     — Найрадісніший і найважчий момент у твоєму житті й служінні?

     — Радісно, звичайно, спостерігати, як життя людей змінюється, коли доводиться бачити плоди праці. Хоча в такому служінні це буває рідко — ми сіємо і пливемо далі, пожинають інші. Але в такі хвилини відчуваєш себе інструментом у Божих руках.

     Найважче, що було, якщо говорити про ці три роки на кораблі, мабуть, це ситуація в Україні. Буквально через місяці три після початку мого служіння почалася війна на Сході. А мої батьки живуть в Маріуполі. Було дуже важко, особливо коли обстрілювали місто, і не було з ними зв’язку. І ось, ти мусиш служити людям згідно своєї місії, але в цей час не знаєш навіть чи живі твої рідні… Зрештою, такі моменти роблять тебе сильнішим, вчать більше довіряти Богові. До речі, на кораблі дуже багато молилися за Україну.

     — Наведи кілька цікавих історій з твоєї подорожі, моменти особливих Божих дій.

     — Був цікавий випадок в Мозамбіку. Пливучи туди, ми знали, що в країні уже кілька років майже немає дощу. Місцеві жителі розповіли, що останні місяці — взагалі засуха. Відповідно — у людей гостра нестача води. Навіть нам (а для обслуговування корабля потрібно дуже багато води) привозили воду з сусідньої країни. Але через деякий час через громадянську війну у тому регіоні поставки на корабель припинилися. Води у нас лишилися буквально на півтора дні, тому її використання довелося дуже обмежити. Уся команда почала молитися і воду нарешті привезли. Але ми продовжували молилися за дощ для тої місцевості. Яскраво пам’ятаю момент, як через кілька днів я сиділа біля вікна, молилася, читала Біблію, і раптом по вікнах — краплі дощу! Всі почали захоплено вигукувати: «Дощ! Дощ!». Він лив безупинно кілька днів. Місцеві казали, що така злива у них — вперше.

     Пам’ятаю, перед прибуттям до Японії було переживання — щось не спрацювало, і в половини команди не було віз. Завтра вже прибуття, а відкрити не встигли, якась затримка з документами. Тоді теж молилися і в останній момент усім відкрили візи. Це такі хвилини, коли бачиш, як молитва може рухати гори.

     Незабутні історії людей, які через служіння Logos Hope знайшли спасіння душі. Особливо — в мусульманських країнах, де у них практично не було б інших шансів почути про Христа. Наприклад, приходить людина у порту, куди корабель заходив багато років тому, і розповідає, як тоді зайшов купити якусь книгу, почув Благу Звістку, а тепер він вже пастор, і там утворилися церкви.

     — Яка твоя найбільша мрія у земному житті?

     — Я хотіла б служити Богові там, де Він хоче мене використати. Щоб моя майбутня сім’я служила Богові. Хочеться бачити, як християни палають для Бога. В Україні багато ревної молоді, але все ж в загальному церква трішки спить. Хотілося б, щоб між християнами була єдність. Адже сьогодні чимало розділень, які шкодять Церкві. І щоб світ чув не про окремі місіонерські організації, які щось роблять, а про Церкву Ісуса Христа!

     — Твої побажання читачам, церквам, молоді.

     — Бажаю знайти ту місію, покликання, ціль, заради якої Бог дав вам це життя, і взагалі запланував вашу появу на світ. Щось, що надихає вас, приносить благословення для інших і радує Боже серце. Робіть це для Нього! Не провадьте нудного життя від неділі до неділі, живіть яскраво!

     P. S. Останнє повідомлення ми отримали від Анастасії уже з острова Марикій: «Зараз я вже на Маврикії… Весілля 22-го липня. Плани — служити разом в церкві душеопікунами, та в академії Джеремі (www.daybreak-academy.org). Поки що ми бачимо своє служіння тут, але обоє відкриті якщо Господь покличе нас в інші країни у майбутньому...».

     Журнал «Благовісник» №2, 2017



Місіонерський Відділ

Микола Синюк

завідувач місіонерського відділу УЦХВЄ

єпископ

Місії союзу