Березень 5, 2014 0 137 Переглядів

Від любові до ненависті один крок?

     У світі кажуть, що від любові до ненависті один крок. Якщо любов справжня (згідно Євангелії), то така приказка ніяк не відповідає правді. Один крок, тому що по суті любові як такої не було, тому й до ненависті недалеко. Нам знайоме слово «ненависть», а його значення?

     Ненависть (англ. hatred, hate) — це глибоке емоційно негативне ставлення однієї людини до іншої, що характеризується відчуттям гніву, ворожістю, огидою, бажанням заподіяти об’єкту ненависті біль, як фізичний, так і моральний, чи шкоду.

     Ненависть – протилежність любові. Тобто, якщо любов активно зацікавлена в житті й розвитку об’єкта любові, то ненависть активно зацікавлена в деградації і знищенні об’єкта ненависті.

     Ненависть може реалізовуватися:

     – прямим шляхом: у формі активних дій відносно об’єкта ненависті (його безпосереднє знищення);

     – непрямим шляхом: через блокування саморозвитку або ненадання допомоги об’єкту ненависті.

     Ненависть може перерости в жагу помсти і пошуками здійснення цієї помсти будь-якими методами.

     Ненависть може консолідувати одну групу людей проти іншої, один народ проти іншого народу і всього світу.

     Перший випадок ненависті у світі (який розпочався з заздрості і закінчився вбивством), описаний на початку Біблії (Бут. 4:3-8). Каїн (перший вбивця) вбив свого рідного брата Авеля. І через що ж? Через те, що діла Каїна були злі, а Авеля – добрими: «Каїн, що був від лукавого, і брата свого забив. А за що він забив його? Бо лукаві були його вчинки, а брата його праведні» (1 Ін. 3:12). Каїном заволоділи гордість, почуття власної значимості, величі. А горда людина спокою не знає. Написано в Біблії, що горда людина, як зрадливе вино: роззявляє пащу свою, як шеол, і не насичується, як та смерть, і всіх людей до себе збирає, і всі народи до себе згромаджує (Авв. 2:5).

     Саме в ці дні по подіях в Україні (зокрема в Криму) ми бачимо, як чітко збуваються ці всі визначення каїнової ненависті в сучасних людей.

     Бог настільки милосердний, що навіть після звершення Каїном такого страшного гріха, як убивство, давав шанс вбивці покаятися, але й тут Каїн не визнав своєї провини. Навпаки, він звинуватив Авеля, мовляв, я хоч і старший брат, але не відповідаю за свого молодшого брата: «І сказав Господь Каїнові: Де Авель, твій брат? А той відказав: Не знаю. Чи ж я сторож брата свого?» (Бут. 4:9).

     Ненависники, убивці, заздрісники, честолюбці, будучи самі сповнені зла, як не парадоксально, але завжди звинувачують інших і, вчинивши явне (навіть неприховане) зло, усіляко викручуються і знаходять виправдання своїм злочинним діям. Увесь світ може казати: та ти ж не правий!!! А злочинець буде увесь світ звинувачувати. Зазвичай, такий діагноз і така поведінка простежується в пацієнта психіатричної лікарні, яка вважає себе розумною, а всіх інших несповна розуму.

     Я знову повертаюся до слів апостола Любові, старця Іоанна: «Діточки, хай ніхто вас не зводить!… Кожен, хто праведності не чинить, той не від Бога, як і той, хто брата свого не любить! Бо це та звістка, яку від початку ви чули, щоб любили один одного, не так, як той Каїн…». У ці дні тяжкого випробування для народу України до цих слів певно що варто всім нам не лише прислухатися, а взяти до свого серця. Чиї ж ми діти по духу? Вбивці Каїна чи праведника Авеля? 

Попередня Анатолій Козачок: «Давайте цей тиждень проведемо в пості і молитві»
Наступна Час випробування віри, час вблагати Господа!

Вам також може сподобатися

Роздуми

Що робити, коли не знаєш, що…?

   Почнемо із зворотнього: що робити, коли багато справ? Пригадую одного старшого чоловіка, який давав таку пораду: «коли маєш сім робіт на день, то дві зроби, а п’ять залиш… – і  після паузи – за все життя дуууже багато роботи залишиш…» Проте, його філософія праці була скоріше всього жартом, оскільки своє життя закінчив на полі, йдучи за плугом…

Роздуми

Жити, щоб їсти, чи їсти, щоб жити?

«Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством  (объядением – рос.) та п’янством, і життєвими клопотами, і щоб день той на вас не прийшов несподівано…» (Луки, 21:34). Саме ці слова сказав Ісус Христос, як суворе застереження Своїм учням, тобто нам, християнам. Усього три речі, і на першому місці – гріх черевоугодництва. Як зрозуміти: коли їжа – задоволення фізичної потреби чи вже стала ненажерством? Ми заспокоюємо себе тим, що не вживаємо алкоголь, а як з їжею? Їж стільки, скільки влізе? Та ж ні! Ми погоджуємося, що п’янство це гріх, але ж переїдання згідно цього переліку Христа також є гріхом і більше того – позначено Ісусом першим.

Роздуми

Время вспомнить о своем настоящем гражданском долге

     (Автор: Яна С. Из переписки с сестрой. Севастополь. 3.03.2014)

     …Ты спрашиваешь, есть ли у меня гражданская позиция…

     Да. есть. и она мне говорит, что враг безжалостен, беспринципен, жесток. Она будит во мне много чувств, и много мыслей… но я в них не нахожу чувств Христа…

     У меня есть гражданская позиция. я ведь не машина, лишенная чувств.

     Но что произойдет с моей верой, если я буду жить тем, что у меня есть? Ведь у меня много чего есть еще, кроме гражданской позиции, и кроме всего прочего. Желание жить, не потерять детей, мужа, дом… покой…

     Господь призвал нас на служение Ему, а как можно служить Ему, полагаясь на то, что у меня есть? Не живя верою? Гражданская позиция – это сильный и волевой господин, который требует служения себе верного и посвященного…

     Помнишь о двух господах: «одному будете угождать, а о другом нерадеть»?

     Если я буду угождать своей гражданской позиции, я буду нерадеть о Божьем.  Это закон.

     О, Господь…  Я хочу угождать лишь Ему. Поэтому я нерадею о гражданской позиции.  Это не мое желание, это моя жертва.

     Ты говоришь, гражданская позиция сблизит меня с народом…

     Но Господь никогда не ставил передо мной цели сближаться с народом. Цель иная – явить Христа. 

     Захочет ли сближения со мной кто-нибудь из моего народа, узнай он, что мы дали приют в своем доме кому-то из тех, кто мыслит иначе? Нет. Но если Господь так поведет, мы сделаем это. И меня учит этому не моя гражданская позиция.

     Любить врага. Благословлять проклинающих. Благотворить тем, кто гонит и презирает…

     Быть во всем этом искренним, нести мир по улицам войны. Мир. Не плакаты с призывом к миру, а МИР…

     У меня есть гражданская позиция. Просто у меня невидимое гражданство.  Его печать не в моем паспорте, но на моей жизни…

     Я чувствую, что пришло время Церкви Божьей проснуться и вспомнить о своем настоящем гражданском долге…

     О том, что мы ждем не смены политической системы, а конца мира и прихода нашего Господа Иисуса Христа. Гряди, Господь.

     Есть скорбь на сердце от того, что потери и слезы могут быть великими, есть постоянное желание умолять Бога о милости для народа и для церкви… но цена пробуждения известна только Господу…

     Церковь должна объединиться и ожить. О, скорей бы она проснулась, чтобы миновало народ бедствие!

     Молитесь об этом, я прошу вас очень.

     Наверное, сейчас это главное.

     Страшно. Но Господь учит жить верою. Не разговорами о вере,  а верой.

     «Ко мне иногда приходит страх, что муж не вернется домой…»

     «…пришло время учится жить верой… быть готовыми терять. Мужей, детей, дома, жизни… ради Христа…» это из вчерашней переписки с сестрой из церкви.

     Пускай Господь сделает нас способными исполнять волю Его!

     …Я понимаю, что ты думаешь, что твоя активная гражданская позиция может что-то изменить. Я понимаю это. И не осуждаю.

     Но мы понимаем по-другому. Мы не пытаемся изменить то, чему Бог положил быть ради Воли своей. Все что мы делаем в этом плане – молимся и взываем о милости, чтобы Он не наказывал в гневе… Это не бездеятельность и не пассивность. Мы не прячемся.

     Он дал нам сейчас силу возвещать Истину о том, что все, что происходит – от Него. Он навел угрозу, Он допустил, Он привел. Он видит слезы, но Он допустил их… Почему? Потому что люди отвергают слово Его, смеются Ему в лицо, верят в пустые вещи, живут как хотят и от воли Его бегут… и украинцы, и русские.

     И единственный способ остановить, повлиять на происходящее – покаяться и воззвать к Богу, искать лица Его, жаждать слова Его, принять волю Его и сделать это с такой искренностью на которую только способен человек…

     У нас мало времени, мы не можем отвлекаться.

     Есть ли что-то дороже жизни человеческой и мира в стране? Да, есть. Спасение людских душ. Пробуждение Церкви Божьей…

     Понимаешь, это все не духовные  рассуждения, это реальность, в которой мы живем.

     Ты говоришь, что самое страшное происходит, когда добрые люди перестают делать добро.

     Нет, самое страшное происходит, когда люди отвергают Бога и Бог изливает Свой гнев, а Церковь молчит, не в силах озвучить Истину… потому что занята другим…

Я тебя очень прошу, не обижайся на меня, но я не могу не говорить этого.  Я чувствую ответственность. Это не просто наш путь, я чувствую внутри, что это важно знать Церкви, где бы она ни была.

     Мы пойдем на арену боевых действий, но не для того. чтобы выразить свою гражданскую позицию. Не для того, чтобы сказать, что кто-то куда-то вторгся незаконно…

     О какой законности идет речь? Их БОГ СЮДА ПРИВЕЛ… При чем тут закон вообще? Бог не читает наших законов…

     Когда мы пойдем на арену, то для того, чтобы озвучить истину.

     Нам всем надо понять волю Божью и исполнить. Иначе все теряет смысл.