Листопад 28, 2017 4 1705 Переглядів

Ти маєш успіх? Обов’язково матимеш заздрісників!

«І я бачив ввесь труд та ввесь успіх учинку, викликає заздрість одного до одного…» (Екл. 4:4). Це духовний закон, який діє в усіх людях. Люди цього світу постійно «варяться» в цьому. Не виключення в нахилу до заздрості й християни. Заздрість настільки підступна, що навіть вражає й найближчих рідних (приклади з Біблії, як Каїн вбив через заздрість свого рідного брата Авеля, як брати хотіли вбити свого брата Йосипа, як Маріам і Ааарон позаздрили Мойсею). Мойсей фактично поклав життя на служіння своїм братам по тілу, самовіддано служив їм, а вони час від часу заздрили йому. З’являлися деякі негідні люди, які підбурювали цілий народ супроти Мойсея. Приходилося втручатися Богові, щоб зупинити розповсюдження цього гіркого кореню на ймення заздрість, яка тягне за собою усі інші гріхи. Саме через неї виникають підступні наміри, обмови, лицемірство, злоба, ненависть і вбивство.

Відносини в церкві показують, що християни, які постраждали через заздрість, таким чином отримавши досвід, вже мають пересторогу у відносинах. Наприклад, хтось має успіх з дітьми, чи бізнесі, чи отримав спадок, чи має спонсорську допомогу чи ще в чомусь, то він не дуже спішить тим хвалитися в церкві. Не вельми сестра буде в сучасній церкві хвалитися, що «знайшла драхму», не покличе сестер та не скаже: «Порадійте зо мною, бо знайшла я загублену драхму!» (Лук. 15:8-9). Чому? Аби не викликати заздрість. Бо не впевнена: чи порадуються, а позаздрити можуть. Той, хто схильний до заздрості, поспівчувати горю ближнього ще якось зможе, а от щиро порадіти з братом, який має радість, ніколи не зможе. Якщо ти кажеш, що не заздриш брату, але чи можеш порадіти з його успіху? Не можеш? Щиро благословити в молитві можеш? Ні?! То не кажи, що не заздриш.

Чи скажуть вам відкрито: хто яку платню чи дохід отримує? Якщо ця межа трохи більша, ніж мінімальна платня? Ні. Чому? Бо обов’язково виникне заздрість у того, хто має менший дохід.

Приклад з Євангелії про причину заздрості влучно відкрив Христос у притчі про робітників, з якими домовився, що вони будуть працювати в день за динар (Мт. 20:1-15). Але одні працювали повний робочий день, а інші – усього годину. І господар усіх прирівняв, заплативши по динару. Ті, що працювали повний день, побачивши, що господар заплатив динар тим, що працювали набагато менше часу, ніж вони, сподівалися отримати значно більше, але так само отримали динар. Яка їхня реакція? Вони стали нарікати на господаря. У нашому розумінні відносин у церкві – стали нарікати на Бога. Заздрісники мовби нарікають на когось, а по суті – на Бога. Господар дав таку відповідь заздріснику: «Не кривджу я, друже, тебе, хіба не за динара ти згодився зо мною? Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому ось останньому, як і тобі. Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хочу, зробити? Хіба око твоє заздрісне від того, що я добрий?» (Мт. 20:13-15).

Тут чітко простежуються відносини в церкві: «Зі мною повелися несправедливо!..» Чи доводилося вам чути подібні нарікання? А можливо ми й самі так казали: «Йому все, а мені нічого…» «Чим я гірший?» чи «А чим він кращий?» Мені не дали… Мене обійшли…

Ісуса Христа розіп’яли з-за заздрості. Навіть язичник Пілат це зрозумів, що фарисеї Ісуса віддали на розп’яття з-за заздрості (Мт. 27:15-18). Чому виникла у фарисеїв заздрість? Ісус мав явний для всіх успіх. За Ним йшли люди, Він зціляв, робив чуда. Фарисеї цього й близько не мали, відповідно духовний закон (Екл. 4:4) спрацював: вони починають заздрити. І заздрість переросла у вищу ступінь – вбивство. Причому підступне: руками інших, а ми, мовляв, чисті, ми мовби ні при чому. Людина, яка заздрить, нехай напряму не робить злочин, але вона співучасник злочину і підлягає так само суду (навіть з точки зору людських законів, тим більше – Божого суду). Один з рецидивів заздрості – я нічого не роблю, ледачію, а тільки заздрю. При нагоді зроблю шкоду тому, кому заздрю.

Приклад: успіх євреїв у світі породжував заздрість. Саме через це їх гонили. Вони мали спосібність наживати майно, вести бізнес, торгівлю. Поряд живе Іван – горілку п’є, всі прибутки пропиває, а потім свою злобу виміщає на євреєві. До речі, так само заздрість проникає в середовище християн, навіть декотрі через заздрість до Павла проповідували Євангелію. Він потрапив до в’язниці, аж тут декотрі скоренько взялися доводити, що й вони не ликом шиті: що той Павло, ось ми покажемо… Щоправда, Павло й цьому радів. Це непоганий вихід заздрості, коли людина починає робити сама якусь справу, щоб досягти успіху, гірше – коли не робить, а осуджує брата, що робить. Один євангеліст в місцевості, де трудиться, започаткував майже в кожному селі церкву, а інший (в сусідньому районі) нічого не робить, а каже за того: та й що толку, що він повідкривав, там по дві бабці віруючих… Це говорить заздрість. Якщо при згадці про того брата, що трудиться, він поза очі відгукується за нього з якимсь осадом, сарказмом в словах, він вже заражений заздрістю, хоч сам собі не хоче в цьому признатися.

Заздрість настільки набирає дурості, що людина реально не розуміє ситуації, забуває, що належить їй, а що – ближньому. Наприклад, гроші позичити і не віддати, вважаючи, що вони вже заплачені, або по праву належать йому (себто позичальнику). Або такий приклад: квартирант користується всім, що є в господині. Одного разу він заснув біля телевізора в кімнаті господині, проснувся, глип, побачив господиню, що сиділа поруч на дивані, у нього прийшла думка спросоння: що це за жінка і що вона в моїй хаті робить?

Якщо на тлі своїх сусідів хтось виділяється добротним будинком, автомобілем, ще чимось, а сусіди живуть біднувато, то відповідно йому будуть заздрити згідно духовного закону Екл. 4:4. Апостол Павло напевно недарма сказав, що повіки не їв би м’яса, якщо це призведе до спокуси його ближнього (1Кор.8:13). Хоч опоненти зауважать, що тут мова йде про вживання їжі, як елементу віри, але не помилюся, що це стосується й теми про заздрість. Недарма написано так: «Добре не їсти м’яса, ані пити вина, ані робити такого, від чого брат твій гіршиться, або спокушується, або слабне» (Рим. 14:21). Згідно рос. перекладу: «Не делать ничего такого, отчего брат твой претыкается…».

Одного разу одна немічна сестра по вірі сказала мені, щоб я її вибачив, бо вона спокусилася, що біля мого двору лежала велика купа щебеню. По суті: вона позаздрила. Я розумію, що це крайність (так спокушатися!), але з іншого боку корінь проблеми тієї сестри був значно глибше: на той момент їй потрібен був щебінь, а коштів для його купівлі не було.

Християн, як євреїв, чатує небезпека: їм будуть заздрити, бо вони живуть краще сусідів. Бо християни не пропивають гроші, не курять, не витрачають кошти на розваги, вони краще дбають, стараються, їхній розум більш кмітливіший, вони більш відповідальні і дисципліновані, і відповідно вони мають більше. Але невіруючі мовби цього не бачать, а бачать лише успіх і починають заздрити. Що потрібно зробити християнину? Ділитися. Так, віддавати зі свого. Таким чином совість заздрісника буде присоромлена і можливо він колись покається. І також намагатися не виділятися з поміж тих, поряд яких ти живеш (або вибирати відповідні райони для проживання, щоб всі сусіди були приблизно одного матеріального рівня). Здається сьогодні мало хто з християн переймається такими відносинами (хоч це головне), а навпаки всі зайняті покращенням свого матеріального статку, побутових умов проживання і  виключно гонитвою за заробітком, якого постійно не вистачає.

Ця тема мною відкрита лише на шпарку і потребує подальшого ретельного розгляду, бо багато християн заражені цим гріхом. Заздрість може маскуватися, і вона здатна бути непомітною, і ніхто через заздрість з церкви не вилучає, хоч цей гріх стоїть в переліку гріхів на рівні з іншими гріхами плоті (таких як блуд, пияцтво). Але можливо хтось його навіть й за гріх не вважає і собі не признається, що погруз по вуха в ньому.

На закінчення цієї (далеко не закінченої) теми порада зі Слова Божого для нас, щоб мати розуміння вибавлення від заздрості: «Бо колись були й ми нерозсудні, неслухняні, зведені, служили різним пожадливостям та розкошам, жили в злобі та в заздрощах, бридкими були, ненавиділи один одного. А коли з’явилась благодать та людинолюбство Спасителя, нашого Бога, Він нас спас не з діл праведності, що ми їх учинили були, а з Своєї милості через купіль відродження й обновлення Духом Святим, Якого Він щедро вилив на нас через Христа Ісуса, Спасителя нашого, щоб ми виправдались Його благодаттю, і стали спадкоємцями за надією на вічне життя» (Титу 3:3-7).

Геннадій Андросов

Попередня Ю. Вавринюк "Поезія віри"
Наступна Про автора рубрики

Вам також може сподобатися

Жива надія

Про автора рубрики

Геннадій Андросов – редактор євангелізаційної газети «Жива надія». Народився 28

Жива надія

«Життя для того, щоб служити Господу!» – Василь Галанесі (частина І)

Є люди, які служать Богу і до них тягнуться інші,

Новини братерства

Різдво Христове в селах поблизу Диканьки (ФОТО)

Святкування Різдва Ісуса Христа для християн віри євангельської – чудова