Ви знаходитесь: Головна Пастирське слово Звернення єпископів Михайло Паночко: «Просвітницька роль Церкви»

Михайло Паночко: «Просвітницька роль Церкви»

MSP_1   (Виступ під час круглого столу в Національній академії державного управління при Президентові України)

   Наша тема: «Просвітницька роль Церкви у становленні модерної української політичної нації». Роздумуючи над нею, ми мусимо знайти правильну відповідь на питання, що означає просвітництво, для того, щоб мати вплив на становлення сучасної української політичної нації.

   Августин Блаженний (354 – 430 рр.) – християнський теолог і церковний діяч, родоначальник християнської філософії, історії... Юнаком Августин поїхав вчитися риториці в столицю Африки Карфаген, яку засвоїв блискуче. Пізніше знайомиться з маніхейським вченням і стає його прихильником на цілих десять років. У 383 році він приїхав до Риму, викладаючи приватно риторику і через деякий час переїхав до Мілану, де єпископом був великий Амвросій, проповіді і святе життя якого справили незабутнє враження на Августина і сформували християнський напрямок його духовного розвитку. В той же час уже відбувався розрив з маніхейством, і він повністю перейшов у християнство. В квітні 389 року хрестився, 391 року був рукопокладений на пресвітера і 395 році став єпископом у африканському місті Гіппон. За своє життя написав багато творів і здобув величезну популярність і вплив.

   Власне цей муж у своїй книзі «Сповіді» стверджує, що через внутрішнє просвітлення, ми розуміємо чим є речі, а просвітлення дає «Внутрішній Вчитель» яким є Христос. Це і є Августинова Доктрина просвітлення.

   Я з ним згідний на всі сто відсотків і не бачу альтернативи цій доктрині. Хтось може бути не згідний з таким твердженням, але уважно дослідімо історію, та навіть сьогодення і реальні факти свідчать про темноту, яка покрила мільйони душ і в нашій країні. Отже просвітництво української нації є найактуальнішим питанням від якого залежить бути чи не бути незалежній та процвітаючій Україні.

   Сімдесят років атеїстичного затемнення, яке називали самим «образованым мировозрением в мире» гордувато відкинуло «Внутрішнього Вчителя» і воздвигнуло своїх вождів і вчителів, які залишили найкривавіший шлях в історії України.

   В той же час країни, у яких люди признавали і шанували світле вчення Христове мають іншу історію, мають прогрес в усіх напрямках. Ми з вами тільки про це мріємо і хотіли б жити по іншому, і це вже добрий знак, і я вітаю такі пошуки та мрії, бо написано «Шукайте і знайдете» (Мт. 7:7).

   Отже просвітництво – це те, що просвітлює розум і душу і надихає до добра, до чесноти, до правди та любові до ближнього. Цього всього навчає найкраща книга в світі, Королева книг, що займає перше місце серед рекордів Гіннеса – близько 6 мільярдів екземплярів, перекладена на сотні мов та діалектів.

   Власне з Біблією видатний філософ і поет Григорій Сковорода все життя мандрував по селах України, читаючи її простим неграмотним людям. Сідаючи край села виймав цю святу Книгу і навколо нього збиралися слухачі, і погладжуючи її сторінки, промовляв «Рідна ти моя, мила ти моя!». Біографи Сковороди свідчать про його простоту, доброту, щиру повагу до людей і високе духовне просвітлення.

   Ось що потрібно нам усім сьогодні. Але хто його нам дасть?

   Відповідь одна – це повинна робити Церква, це її головна місія, головна роль – просвітлювати душі українського народу – світлом Правди, світлом любові та добра. А воно заховане у Христі і в Його Слові.

   Тисячі шкіл, сотні коледжів і навчальних закладів дають відповідні знання, спеціальності, основи для фізичного, економічного та політичного розвитку, і вони є потрібними для нашого буття земного, але в них немає і не може бути духовного просвітлення. Тим займається, точніше повинна займатися Церква, яка має доручення від Бога світлом Правди просвітлювати людські серця. Ви напевно зауважили, що я спеціально не ідентифікую яка саме церква. Ви добре знаєте, що в християнстві є три основні напрямки: католицизм, протестантизм і православіє, які визнають себе Церквою.

   Церква (Еклесія) – «зібрання вірних», спільнота віруючих, мирян і священників одного віросповідання.

   Власне, церкві Христос наказав бути «Світлом для світу і сіллю для землі» (Мат. 5:13-14). І якщо сіль втратить силу то її викидають на потоптання людям. В тих словах заховання вся суть просвітництва, чи не так? Звідти випливає, що Церква несе велику відповідальність перед Богом і людьми, чи має Вона в собі світло і сіль, чи може втратила. На жаль історія християнства свідчить про темні сторінки Церкви, коли вона відступала від Христа і Його науки, ще трагічніше як агресивно воювала проти тих, хто хотів повернути її на рельси Святого Писання.

   Прочитайте поему Т. Шевченка «Єретик», як судили і спалили живцем Яна Гуса 6 липня 1415 р... Прокляття (анафема) було проголошено у ХVІ ст. Мартину Лютеру (католицький святенник) лише за те, що хотів повернути людей до Правди і переклав Біблію на німецьку мову, яка стала основою духовного і культурного розвитку Німеччини.

   А кінець ХІХ ст. український народ після відміни кріпацтва потягнувся до Біблії, і за її читання православне духовенство разом з царською владою жорстоко переслідувало християн, судили і відсилали на каторгу, тому тисячі людей втікали із рідної землі в інші країни. Це треба визнати і покаятись, як це зробила Католицька церква в особі Павла Івана ІІ, визнавши неправомірність страти Яна Гуса. Православні ж і не думають покаятись у переступах минулих часів, а це потрібно обов’язково, якщо ми хочемо виконати просвітницьку роль в нашій країні.

   Не все гладко і в історії протестантських церков, де також потрібно визнати свої гріхи і покаятись, адже покаяння – це початок духовного просвітлення, духовного єднання Церкви, яка може мати різні традиції та обряди, але вони не мають права возвишуватись над Правдою, над добротою, над любов’ю та милосердям.

   Щоб впливати на душі людей, формувати здорову елітну націю, Церкві потрібна духовна сила і авторитет, а не розділення, чвари, корупція, агресія, гординя. Ці речі противні Богу незалежно від того, як називає себе Церква, і не залежно у яких рясах ходить, чи без них.

   Висновок:

   1. Глибоко усвідомити Церквам своє призначення.

   2. Підняти авторитет Святого Писання.

   3. Понести людям істину, що успіх буде тільки з Богом!