11 Жовтня, 2011 0 952 Переглядів

Мистецтво вміти жити

Однак, в одному зі своїх листів до знайомих він написав такі слова: «Умію я бути в упокоренні, умію бути й у достатку. Я привчився до всього й у всім: насищатися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі» (Фил. 4:12).

Уважно вчитавшись у ці слова, можна зрозуміти, що апостол за своє життя навчився чогось такого, чого немає у тих, хто «вміє жити». Вміти жити серед розкоші, достатку не така вже й мудра справа, а от вміти жити в бідності, в нестатках не кожному вдається.

Аналізуючи нинішню кризову ситуацію, розмови та паніку навколо неї, приходиш до висновку, що людей лякає зовсім не те, що мало б лякати. Якось мій десятирічний син запитав мене: «Тату, а що то таке «криза»? Всі про неї говорять, бояться її, а я ніяк не можу зрозуміти: ми не голодуємо, є де спати, в хаті не холодно». Дійсно, в нас немає голоду (цьогорічний врожай зернових в Україні найбільший за останні десятиліття), в магазинах все є, ми не втікаємо від куль та снарядів, не ховаємося у підвалах. Так що ж нас так лякає у кризі? Перш за все те, що ми не зможемо жити так розкішно, як звикли. Для різних людей планка розкоші була різною, але тепер її доведеться значно знизити. Тепер доведеться у чомусь собі відмовляти. І, як правило, те «щось» не хліб насущний чи остання сорочка, ні, на прожиття вистачає: відмовлятися доводиться від речей, які важко назвати «товарами першої необхідності», але які так міцно увійшли в наше життя та серце, що втратити їх — справжня катастрофа. Люди панічно бояться втратити те, що так їм полюбилося.

Прочитав якось про результати одного опитування. Виявляється, прості українці готові економити на продуктах харчування, але не збираються відмовлятися від мобільних розмов, модного одягу та розваг. Вони не вміють жити скромно! І саме в цьому полягає найбільша трагедія нинішньої кризи. Людей не стільки лякає голод та холод (яких, надіємося, і не буде), як те, що вони будуть не так розкішно, як звикли, жити.

Так, апостол Павло досягнув великого успіху, навчившись жити не лише в достатку, але й в бідності. Це не так просто. Не просто зберегти радість та мир на серці, коли їздив на «Мерседесі», а тепер на «Жигулях». Зрозуміло, що багатьом українцям буде непросто у нинішній ситуації. Хтось втратить роботу, хтось прибутки у бізнесі, хтось не зможе побудувати хату чи купити автомобіль. Зрозуміло, що це негативні явища, які не додають настрою та радості. Але Павло радів і знаходив задоволення як у достатку, так і у кризових моментах.

Чи ти вмієш, читачу, жити в умовах кризи? Не виживати, а жити радісним, повноцінним життям тоді, коли ціни ростуть, а зарплатня знижується, коли доводиться щось відмовляти собі, коли не вдається купити престижний автомобіль?

«Але як навчитися цьому, на яких курсах?» — запитаєш ти. Запитай про це в апостола Павла. У листі до филип`ян він розкриває свої секрети: «Те, що для мене було за надбання, те ради Христа я за втрату вважав. Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа» (3:7-8). Секрет апостолового вміння жити з миром та спокоєм на серці полягав у тому, що він придбав те, чого не може забрати ніяка криза чи природній катаклізм, те, що має цінність як у достатку, так і в бідності. І цим скарбом для нього став Ісус Христос. Чому нині люди так бояться втратити те, що вони здобули своїми вміннями чи своєю працею? Бо воно є найбільш важливим для людини, і як його забрати — втрачається сенс життя, втрачається все. Але коли в душі людини найбільшим скарбом є Ісус Христос, спасіння, яке Він приніс душі, усі інші речі будуть мати другорядне, тимчасове значення. Маємо достаток, досягли певного рівня матеріальних благ — слава Богові. Прийшла чорна смуга, настала криза, яка змусила «затягнути пасок», втратили щось — і за це подяка Господу, не будемо падати у відчай, бо у нас залишився Небесний Батько.

Десь читав про випадок, який стався в сім`ї одного підприємця. Він мав свій бізнес, непогано жили, мали дім, достаток. Але з певних причин бізнес раптово зруйнувався — і чоловік втратив не тільки прибуток, але й дім та звичний спосіб життя. Геть розбитий, він сидів у своїй кімнаті, навіть не бажаючи ні з ким говорити. І тут до нього підійшла шестирічна донька, яку він дуже любив. «Тату, чого ти такий сумний?» — запитала вона. «Доню, я втратив усе. Геть усе», — з безнадією промовив батько. Дитина якусь хвилю мовчала, а потім зі здивуванням відповіла: «Тату, але ж я і мама залишилися в тебе!»

Для багатьох християн сьогоднішня ситуація є своєрідним випробуванням віри. Чи навчилися ми жити? Жити по-справжньому, по-біблійному, а не з позицій розбещеного, гріховного світу? Чи можемо ми сказати у нинішній непростий і воістину кризовий час, що найбільше багатство у нас залишилося неушкодженим? Чи можемо сказати так, як сказала людина, яка досягла вершин у мистецтві вміння жити: «Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі!»?

Попередня Відбулася установча зустріч об’єднання християн-науковців ЦХВЄУ
Наступна Після вироку

Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/chve/chve.org.ua/www/wp-content/themes/trendyblog-theme/includes/single/post-tags-categories.php on line 7

Вам також може сподобатися

Проповіді

Географія щастя

Якщо ви хочете мати щасливе життя, вам потрібно бути прив’язаним

Роздуми

Время вспомнить о своем настоящем гражданском долге

     (Автор: Яна С. Из переписки с сестрой. Севастополь. 3.03.2014)

     …Ты спрашиваешь, есть ли у меня гражданская позиция…

     Да. есть. и она мне говорит, что враг безжалостен, беспринципен, жесток. Она будит во мне много чувств, и много мыслей… но я в них не нахожу чувств Христа…

     У меня есть гражданская позиция. я ведь не машина, лишенная чувств.

     Но что произойдет с моей верой, если я буду жить тем, что у меня есть? Ведь у меня много чего есть еще, кроме гражданской позиции, и кроме всего прочего. Желание жить, не потерять детей, мужа, дом… покой…

     Господь призвал нас на служение Ему, а как можно служить Ему, полагаясь на то, что у меня есть? Не живя верою? Гражданская позиция – это сильный и волевой господин, который требует служения себе верного и посвященного…

     Помнишь о двух господах: «одному будете угождать, а о другом нерадеть»?

     Если я буду угождать своей гражданской позиции, я буду нерадеть о Божьем.  Это закон.

     О, Господь…  Я хочу угождать лишь Ему. Поэтому я нерадею о гражданской позиции.  Это не мое желание, это моя жертва.

     Ты говоришь, гражданская позиция сблизит меня с народом…

     Но Господь никогда не ставил передо мной цели сближаться с народом. Цель иная – явить Христа. 

     Захочет ли сближения со мной кто-нибудь из моего народа, узнай он, что мы дали приют в своем доме кому-то из тех, кто мыслит иначе? Нет. Но если Господь так поведет, мы сделаем это. И меня учит этому не моя гражданская позиция.

     Любить врага. Благословлять проклинающих. Благотворить тем, кто гонит и презирает…

     Быть во всем этом искренним, нести мир по улицам войны. Мир. Не плакаты с призывом к миру, а МИР…

     У меня есть гражданская позиция. Просто у меня невидимое гражданство.  Его печать не в моем паспорте, но на моей жизни…

     Я чувствую, что пришло время Церкви Божьей проснуться и вспомнить о своем настоящем гражданском долге…

     О том, что мы ждем не смены политической системы, а конца мира и прихода нашего Господа Иисуса Христа. Гряди, Господь.

     Есть скорбь на сердце от того, что потери и слезы могут быть великими, есть постоянное желание умолять Бога о милости для народа и для церкви… но цена пробуждения известна только Господу…

     Церковь должна объединиться и ожить. О, скорей бы она проснулась, чтобы миновало народ бедствие!

     Молитесь об этом, я прошу вас очень.

     Наверное, сейчас это главное.

     Страшно. Но Господь учит жить верою. Не разговорами о вере,  а верой.

     «Ко мне иногда приходит страх, что муж не вернется домой…»

     «…пришло время учится жить верой… быть готовыми терять. Мужей, детей, дома, жизни… ради Христа…» это из вчерашней переписки с сестрой из церкви.

     Пускай Господь сделает нас способными исполнять волю Его!

     …Я понимаю, что ты думаешь, что твоя активная гражданская позиция может что-то изменить. Я понимаю это. И не осуждаю.

     Но мы понимаем по-другому. Мы не пытаемся изменить то, чему Бог положил быть ради Воли своей. Все что мы делаем в этом плане – молимся и взываем о милости, чтобы Он не наказывал в гневе… Это не бездеятельность и не пассивность. Мы не прячемся.

     Он дал нам сейчас силу возвещать Истину о том, что все, что происходит – от Него. Он навел угрозу, Он допустил, Он привел. Он видит слезы, но Он допустил их… Почему? Потому что люди отвергают слово Его, смеются Ему в лицо, верят в пустые вещи, живут как хотят и от воли Его бегут… и украинцы, и русские.

     И единственный способ остановить, повлиять на происходящее – покаяться и воззвать к Богу, искать лица Его, жаждать слова Его, принять волю Его и сделать это с такой искренностью на которую только способен человек…

     У нас мало времени, мы не можем отвлекаться.

     Есть ли что-то дороже жизни человеческой и мира в стране? Да, есть. Спасение людских душ. Пробуждение Церкви Божьей…

     Понимаешь, это все не духовные  рассуждения, это реальность, в которой мы живем.

     Ты говоришь, что самое страшное происходит, когда добрые люди перестают делать добро.

     Нет, самое страшное происходит, когда люди отвергают Бога и Бог изливает Свой гнев, а Церковь молчит, не в силах озвучить Истину… потому что занята другим…

Я тебя очень прошу, не обижайся на меня, но я не могу не говорить этого.  Я чувствую ответственность. Это не просто наш путь, я чувствую внутри, что это важно знать Церкви, где бы она ни была.

     Мы пойдем на арену боевых действий, но не для того. чтобы выразить свою гражданскую позицию. Не для того, чтобы сказать, что кто-то куда-то вторгся незаконно…

     О какой законности идет речь? Их БОГ СЮДА ПРИВЕЛ… При чем тут закон вообще? Бог не читает наших законов…

     Когда мы пойдем на арену, то для того, чтобы озвучить истину.

     Нам всем надо понять волю Божью и исполнить. Иначе все теряет смысл. 

Роздуми

Християни, пийте з Божого джерела!

В Біблії ми читаємо історію про те, як юнак Давид переміг Голіафа. Про це записано в 17 розділі – 1 Книга Самуїла (рос. – 1 Царств). Два війська стояли одне проти одного: филистимляни супроти ізраїльтян. Наперед филистимського війська виходив єдиноборець велетень Голіаф і закликав вийти до боротьби супроти нього когось з воїнів Ізраїлю. Він це робив упродовж сорока днів і не просто стояв, а видавав інформацію. Яку?