Грудень 5, 2012 0 226 Переглядів

Вузенькою стежкою джунглів

Життя без електрики в примітивних будиночках, розбиті дороги і зеленисті ліани довкола – усе це для європейця наче віддалений острів із книги «Робінзона Крузо» або якась незвідана країна. Але для ганійців цей світ є повсякденною реальністю – іншого вони не знають. Картину «іншого життя» із солодкими «тоффі», доверху набитими продуктами машинами та гуманітарним одягом ганійці вкотре відчули і цього року при зустрічі із місіонерською командою з країн Європи та США, до якої вже втретє увійшли і представники Рівненської Духовної семінарії (РДСА). Після 9-годинного перельоту 22 місіонерів із США, України, Болгарії опинилися по той бік цивілізації і прожили у Республіці Гана  два тижні з 11 по 25 листопада. Про третю поїздку до країни джунглів та враження після приїзду розповідає Оксана Вітюк, перекладач РДСА.


Відповідь, на яку не довелося довго чекати

Кожного дня вставали раненько, о 6:45, і збиралися на молитву та коротке планування дня. Далі кожен мав час для особистого єднання з Богом і читання Біблії. О 7:30 на нас вже чекав смачний і поживний сніданок, дбайливо приготований Анною, привітною ганійкою, власницею будинку, де ми жили. Нашою щоденною метою було показати і прославити Ісуса там, куди ми йшли. А йшли передусім у ті місця, куди зазвичай піде не кожен: у далекі села, в яких не те що електрики, а й дороги немає, тому добиралися туди вузенькою стежинкою через джунглі. У селах ми намагалися подружитися із людьми. Йшли не з порожніми руками – роздавали людям рис, цукор, мило. Не кожен селянин може там собі таке купити. Якщо в одних поселеннях люди були відкритими до спілкування – пригощали кокосами та показували свої домівки, то в інших нас приймали з певною обережністю. Куди б не ступала наша нога, всюди не втрачали нагоди сказати про Того, Хто помер за гріхи всього світу. Одного дня ми проповідували в поселенні на березі океану разом із місцевою молоддю. Всі поділилися на маленькі групки по 6-7 чоловік і ходили по домівках. В одному з будинків побачили чоловіка з набряклими ногами, а в іншому – чоловіка із слабким зором і помолилися за них. Через декілька молодь з того села повідомила нам, що Бог зцілив і чоловіка із поганим зором, і чоловіка із набряклими ногами!
Слова, які варто почути…
Тричі протягом двох тижнів ми відвідували наших друзів у таборі прокажених. Ми хотіли показати цим людям, що християнство – це не голослівність, що Христос любить і піклується за них. Наша матеріальна допомога – це лише маленька частинка Його турботи.  Ми знали, як нелегко живеться цим хворим людям, відкинутим суспільством, без можливості працювати і жодних засобів до існування. Як і в минулому році, ми знову влаштували для них свято зі смачною їжею та подарунками. Вони підходили до нас із вдячністю, благословляли. Такі слова варто почути… хоча б для того, щоб не слабнути, роблячи добрі справи.
Українські цукерки для африканських дітей-сиріт
У Республіці Гана багато сиріт. Дехто з них зовсім не має батьків, а в декого батьки є, однак не мають достатньо фінансів, щоб утримувати своїх дітей. Такі дітки потрапляють до інтернатів, де живуть і навчаються. Із учнями інтернату «Нью Лайф» ми вже дружимо давно. Щоразу, як тільки приїжджаємо до країни, відразу їдемо до них. Це чудові діти. Нових людей відразу приймають як своїх, тому ніхто зайвим себе там не почуває. Особливо діткам подобаються українські цукерки, яких ми чимало привезли із собою їм на радість. Вже повелося, що ми влаштовуємо для них свято: запрошуємо у дім, де зупинилися, готуємо багато подарунків, цукерок, конкурсів, ігор і смачну їжу. Я думаю, багато членів нашої команди мають вже своїх друзів у цьому інтернаті, яким допомагають, адже вони насправді потребують підтримки. Особисто в мене таких друзів там аж четверо: Джон, Камфорт, Емануїл та Джорджина. Було чому в цих діток і повчитися. З подивом і радістю ми дивилися на те, як вони турбуються один про одного, старші доглядають менших, діляться із ними цукерками. Вони ділилися тим, чого самі в достатку не мали! Також під час перебування в Гані ми працювали на будівництві нового інтернату. Сподіваємося, скоро будівництво завершиться, і ще більше діток матимуть змогу жити і навчатися там. А оскільки в цьому інтернаті будуть працювати християни, то більше сердечок зможуть знайти шлях до спасіння.
Таке нелегке рибальство
Не могли оминути місіонери і поселення рибалок. Ці наполегливі у своїй справі африканці щоденно зранку до пізнього вечора тільки й заняті тим, що тягнуть сіті. Відточені до секунди рухи витягування канату стають не такими одноманітними, коли рибалки під такт приспівують «Алілуя!» або інші короткослівні пісні хвали. За словами Оксани, місіонерська команда півдня допомагала їм тягнути сітки, які за день добряче набилися рибою. «Чесно скажу, справа ця нелегка, а ще у спеку, здається, забирає всі сили. Але увечері ми знову зібралися із ними на служіння, і сили наче відновилися», – зізнається дівчина. Із кожною поїздкою до Гани вона бачить, як Бог відкриває все більше дверей – цього року вони проповідували по радіо. ЇЇ не перестає дивувати той факт, що на служіння у навчальних закладах збираються сотні студентів, які гаряче моляться і славлять Бога. Вона згадує, як прощаючись з ними, багато учнів підходили і благословляли в дорогу.
Місіонерські поїздки – це те ж рибальство, коли ти з дня на день розставляєш сіті, тягнеш їх і приспівуєш Богові хвалу. Місіонери, як і рибалки, втомлюються, але Бог відновлює сили, і тоді ні спека, ні жахливі умови, ні хвороби не можуть зупинити віри, віри у те, що у сітях буде риба – будуть люди, життя яких змінить Христос. Оксана Вітюк переконалася, що місіонерство загартовує. «Щоразу, коли я повертаюся із поїздки до Гани, я почуваюся багатшою, хоча, здається, їхала для того, щоб щось дати іншим, – розповідає вона. Я думаю, зі мною погодяться всі, хто хоч раз був у місіонерській подорожі. Не завжди все йде так, як би нам хотілося. Не завжди ми почуваємося досить міцними чи розумними. Часом підводить здоров’я, бо всі ми – лише люди. Але Ісус – Той, заради чиєї слави варто їхати, трудитися, йти, казати та й взагалі робити будь що в нашому житті. Не варто дивитися на те, чого ми не маємо: видатних знань або великої суми грошей. Якщо Бог дає у серце бажання – потрібно йти за ним, а решту зробить Той, Хто дав це бажання, Той, Хто сказав: «Ідіть»…
Прес-служба РДСА


Попередня Глави Церков заявляють про кризу порозуміння між владою та суспільством
Наступна Три семінари на 2500 чоловік або Що спільного у церкви "Святої Трійці" та ноєвого ковчегу?

Вам також може сподобатися

Новини братерства

Футбол як спосіб євангелізації?

Прилуцька виховна колонія для неповнолітніх – один з 18 закладів пенітенціарної системи, які регулярно відвідують служителі Київської церви ХВЄ «Скинія». Багато підлітків, які відбувають тут термін покарання, з нетерпінням чекають приїзду християн. А члени церкви, в свою чергу, намагаються стати добрими друзями для вихованців колонії, і використовують для цього будь-яку можливість.

Новини братерства

У Києві розпочав роботу Східноєвропейський Лідерський Форум

   13 листопада 2013 року, стартував третій Східноєвропейський Лідерський Форум (СЄЛФ). На відкриття прибули представники із США, Великобританії, Болгарії, Білорусі, Росії, Молдови, Вірменії, Литви…

Новини братерства

Відкриття дому молитви київської церкви «Скинія»

Реконструкція приміщення, придбаного громадою під молитовний будинок тривала півроку. І ось нарешті сталося! 4 вересня у новому домі молитви за адресою вул. Каблукова, 6, розпочалися святкові богослужіння. Вони триватимуть кілька тижнів підряд.