Липень 21, 2017 0 162 Переглядів

Киянка Анастасія Тараненко про місію Operation Mobilization та служіння на кораблі «Голос надії»

     Анастасія Тараненко — волонтер корабля Logos Hope місії Operation Mobilization — нещодавно повернулася в Україну після трирічного плавання. Детальніше про незвичайну місію, пригоди, пережиті під час довгої подорожі, та особисті враження — читайте в інтерв’ю.

     — Місія Operation Mobilization (OM) не дуже відома в Україні, розкажи про її витоки.

  — Місія заснована в США 1957 року Джорджем Веруером, який навернувся до Господа через християнку леді Дороті Клапп. Жінка молилася за нього багато років, а він навіть не знав. Джордж любить жартувати, що вона вивела його в топ у списку Святого Духа. Згодом Дороті надіслала йому Біблію, а ще пізніше він потрапив на зібрання Біллі Грема, де і покаявся перед Богом. Він досі живий, займається місіонерством, мандрує по світу, надихає молодь до служіння.

     Місія почалася з відвідування Мексики для поширення Біблії. Ще студентом Джордж зі своїми друзями почав їздити туди. Але згодом його бачення розширилося: у світі ще багато країн, де неможливо придбати Біблію і познайомитися з християнами. Зросла кількість його однодумців, сформувалася команда. Почали їздити в Індію, а потім і в інші країни.

     Сьогодні місія налічує 6800 волонтерів, охоплює служінням понад 110 країн. Вона не належить до жодної деномінації, волонтери представляють різноманітні церкви. Головна ціль — розповсюдження Євангелії та іншої літератури. Ще в атеїстичні часи місіонери багато книг підпільно завозили до Радянської України. Якось Джордж Веруер за місіонерську діяльність навіть був арештований під Вінницею та депортований до Польщі.

1     — Розкажи, будь ласка, детальніше про діяльність місії в світі (головні цілі, види діяльності, напрямки служіння). Яка специфіка OM порівняно з іншими місіями?

     — У кожній країні, де є філіали, офіси місії, напрямки дещо відрізняються і залежать від специфічних потреб населення саме тієї місцевості. Загальними цілями є заснування церков, контакти і співпраця з іншими церквами, залучення до служіння молоді, поширення християнської літератури, проекти милосердя… Напевно, майже все, що тільки можна робити для поширення Євангелії, використовується місіонерами.

     Головне гасло, ідея OM — кожна людина на Землі має право почути Євангеліє хоча б раз в житті! Місія намагається забезпечити цим правом усіх людей усіма доступними методами, і там, де це можливо, і навіть там, де це не дозволено. Одним із специфічних напрямків якраз є корабель Logos Hope.

     — З якого часу OM працює в Україні? Які саме проекти вона тут здійснює?

     — В Україні місія почала працювати під назвою «Обітниця миру» з 1994 року, на сьогодні має своїх місіонерів у Києві, Рівному, Вінниці, Одесі і Кагарлику. Основні напрямки — праця з молоддю, сиротами, дитячі літні табори, спортивні служіння… Зараз місіонери багато працюють з дітьми біженців зі Сходу й Півдня.

     — Як стати місіонером OM?

     — Ну, почати потрібно, звичайно, зі звернення в ОМ-Україна, усі координати є на сайті www.ua.om.org. Якщо ви віруюча людина і є частиною помісної церкви, то це абсолютно можливо! Щодо інших вимог — володіння англійською на більш-менш розмовному рівні (хоча в процесі дуже швидко вчишся), ну і вік 18+.

     — Ти власне служила на Logos Hope. Як це — бути волонтером на місіонерському кораблі?

     — Так. Я саме закінчила своє трирічне служіння на кораблі. Повернулася додому в травні. Корабельному служінню вже більше 40 років. Це вже четвертий корабель місії (вони змінюють один одного), який почав своє місіонерське плавання у 2009 році. На кораблі близько 400 волонтерів з різних країн світу (десь до 60 країн). Усі вони — віруючі люди. Навіть капітан — волонтер-християнин, який не бере коштів за свою роботу. Ми не просто пасажири, які займаються євангелізацією, а й одночасно — персонал корабля. Є 5 основних відділів — книжковий магазин, кухня, відділ з прибирання, матроський і машинний. Кожний волонтер на другий чи третій рік при потребі може зайняти якусь спеціальну посаду у своєму відділі. Ми забезпечуємо самих себе. Приблизно 5 днів на тиждень кожен працює у своєму відділі. Один день залишається конкретно для служіння і один день — вихідний (його теж можна використати для служіння).

     — Фінансово подорож забезпечує місія?

     — Коли волонтер їде на корабель (в принципі, як і будь-який місіонер будь-якої місії), він собі збирає фінансову підтримку. Здебільшого, спонсорує церква, яка його благословляє на це служіння, або, можливо, друзі, які бажають підтримати Божу справу. Є певна сума, необхідна на місяць, вона йде в організацію, і за ці кошти волонтер живе на кораблі. Також частина суми може йти на благодійні проекти, які здійснюються в портах. Такі великі витрати, як, наприклад, пальне (а це мільйони доларів), звичайно, покриває місія через окремих спонсорів.

     — Які саме проекти здійснюють волонтери Logos Hope?

     — Корабель мандрує з країни в країну, із порту в порт. Його девіз — нести знання, допомогу та надію народам світу! Чому знання? Тому що корабель — один із найбільших у світі плаваючих книжкових магазинів. На борту — більше 5000 найменувань книжок. Здебільшого — це християнська література, але також інша хороша література — освітня, дитяча та ін. Адже у багатьох нерозвинених країнах немає доступу до книжок. Книги продаються, але набагато дешевше, ніж в вони насправді коштують, аби кожна людина, навіть бідна, мала можливість придбати. Крім того дуже багато книг просто роздається в школи, дитячі будинки, тюремні бібліотеки тощо. Ще один вид просвітницької діяльності — проведення семінарів, приміром, про торгівлю людьми, про ВІЛ/СНІД і т. д. — особливо у тих країнах, де ця проблематика дуже актуальна, а інформації в населення мало.

     Щодо допомоги, то вона здійснюється через різні практичні проекти, наприклад, будівельні чи ремонтні роботи — зокрема у тих місцях, де відбулися катаклізми, стихійні лиха. Також — безкоштовні медичні огляди на простому рівні, як то офтальмологічне обстеження і надання окулярів людям, які не можуть самі придбати, стоматологічні послуги. Місія має співпрацю в цьому з місцевими клініками. У багатьох країнах є серйозною проблемою нестача чистої води, діти гинуть від кишкових інфекцій… Тому місіонери намагаються забезпечити общини водними фільтрами.

     І останній напрямок в переліку, але насправді найголовніший: Logos Hope — це «слово надії», ми несемо людям надію! Це те, чому ми робимо усе перераховане вище. Тому що ми всі християни, ми самі знайшли надію в Ісусі Христі, який змінив наше життя. І служимо на кораблі — щоб поділитися цією надією з народами. В деяких країнах, де відкриті можливості, проводяться різного роду євангелізації, дитячі програми, вистави… У більш закритих країнах доводиться будувати стосунки по-іншому, представлятися не як місія, а як благодійна організація. Формат діяльності дещо інший, але цілі — ті ж самі.


4     — Як і коли ти стала служити на Logos Hope?

     — Не можу сказати, що одного дня я прокинулася і раптом вирішила: стану місіонером! Це був процес, як Бог мене кликав до цього. За спеціальністю я економіст, навернулася до Господа на останньому курсі Київського торгівельно-економічного університету. І це значно вплинуло на моє світосприйняття і цілі — що я хочу далі робити зі своїм життям.

     Майже одразу почала натрапляти на певні короткострокові місіонерські проекти, поїздки і брати в них участь. Від церкви в мене було служіння в дитбудинку під Києвом. Але Господь підштовхував до роздумів і молитов за інші народи — через Слово, через проповіді, книги. Мене завжди захоплювали такі люди, як, наприклад, Матір Тереза, які самовіддано служили іншим. В якийсь момент я стала шукати в інтернеті, які є місії, де я можу послужити. Мене турбувала думка, що далеко не всюди у світі люди мають можливість почути Євангеліє так, як в Україні. Натрапила на сайт Logos Hope. І чим більше читала, тим більше відчувала: це те, що мені зараз потрібно, щоб розібратися в своєму покликанні. Зв’язалася з українським філіалом і згодом потрапила на корабель.

     — Якими були твої обов’язки на кораблі?

     — Перші декілька місяців я працювала в кафе. Коли корабель прибуває до порту, люди приходять на борт на різні заходи (театральні, музичні тощо), а також у книжковий магазин. Біля магазину є маленьке кафе, де можна випити кави, з’їсти морозива і поспілкуватися. Зазвичай люди дуже відкриті. Сам той факт, що на Logos Hope стільки волонтерів із різних країн світу, викликає багато питань: «А чому ви приїхали аж звідти?», «А чому ви працюєте безкоштовно?»… І відразу є нагода для благовістя.

     Мені дуже подобалося працювати в цьому кафе, але згодом мене як людину з досвідом адміністративної роботи запросили займатися з місцевими волонтерами. А останній рік я була менеджером з персоналу. В нашому випадку це ще й певною мірою пастирська праця, адже корабель — це спільнота людей, які, служачи іншим, мають і власні душевні потреби. І необхідно, щоб хтось був поряд у важкі моменти. Я відповідала за дівчат, тобто здійснювала душевну опіку у випадку певних проблем.

     — У яких країнах ти побувала?

     — За ці три роки ми побували у 26 країнах. Перші півтора року це була Південно-Східна Азія, починаючи з Південної Кореї, і далі — Японія, Філіппіни, Малайзія, Таїланд, Сінгапур, Тайвань тощо. Потім — Шрі-Ланка, і через Індійський океан до Африки. Робили зупинки на Маврикії, на Мадагаскарі. Потім рухалися вздовж східного узбережжя на південь — Танзанія, Мозамбік і т. д. Майже рік минув в Африці, закінчили на західному узбережжі в Гані. Після цього була зупинка на Канарських островах і перетин Атлантики. Далі — Гаяна і Карибський архіпелаг, де дуже багато країн і дуже багато потреб. Незважаючи на те, що люди думають, ніби там тільки пальми, сонце і море. В принципі там я і закінчила свій строк служіння на кораблі. Він пробуде на Карибах до кінця року.

     — Тобто, по суті Logos Hope плаває навколо світу, так?

     — Приблизно десь так. Але маршрут постійно інший і залежить від багатьох факторів — фінансових, політичних, організаційних. Адже це не так просто — дати місце в доці такому великому кораблю.

     — Розкажи детальніше про себе. Які обставини привели тебе в церкву?

     — Мені 28 років. Народилася в Києві, але десь половину життя прожила в Маріуполі. Років з 15-ти почала усвідомлено шукати Бога, задаючись питаннями про сенс життя. Не знайшовши відповідей в ортодоксальній церкві, стала читати книги про різні світові релігії, порівнювати. Та це було марно, все одно залишалося відчуття самотності і пустоти. Я думала: от, закінчу навчання, знайду роботу, створю сім’ю, народжу дітей… А що далі? Просто смерть — і це все? Роздуми про безцільність існування вводили мене в депресію.

     На передостанньому курсі університету мене запросили в літній табір з вивчення англійської мови, організований пресвітеріанською «Церквою великого міста» (м. Київ), до якої я зараз і належу. Там я вперше почула Євангеліє в чистому вигляді. Але найбільше мене вразили стосунки між християнами. І зрозуміла — це і є та атмосфера миру і радості, яку шукала.

     — Facebook повідомляє, що у тебе є наречений. Розкажи, будь-ласка, як ви познайомилися.

     — Так, майже місяць, як ми заручені з Джеремі, в кінці липня плануємо весілля. Познайомилися в порту острова Маврикій (Індійський океан), звідки він родом. Джеремі служив на попередньому кораблі Doulos декілька років тому. Тож коли Logos Hope прибув на Маврикій, він допомагав у служінні, був перекладачем. Побувши разом в служінні на острові, ми побачили що у нас дуже схоже бачення і покликання. Продовжували підтримувати зв’язок, через декілька місяців зрозуміли, що любимо один одного. Він також приїжджав на корабель коли ми були у Намібії. У квітні, коли я закінчила служіння, Джеремі приїхав в Україну познайомитися з моєю сім’єю, церквою, культурою. Ми заручилися у моїй церкві та побували на кількох зібраннях, мотивуючи молодь до служіння.

     — Що для тебе — місіонерство?

     — Багато людей думають, що місіонер — це той, хто поїхав проповідувати Євангелію в далекі країни, як написано: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мт.28:19). Це так. Але вся справа, яку робить Бог, в принципі є місіонерством. Бог — місіонер. І кожен Його послідовник — теж тією чи іншою мірою місіонер на тому місці, де він знаходиться. У кожного своя місія — чи то у власній сім’ї, чи на навчанні, чи на роботі, чи в селі або місті, чи на краю світу! Я вважаю, що місіонер — це радикальний учень Христа, який шукає Його волі і слухняний їй.

     — Найрадісніший і найважчий момент у твоєму житті й служінні?

     — Радісно, звичайно, спостерігати, як життя людей змінюється, коли доводиться бачити плоди праці. Хоча в такому служінні це буває рідко — ми сіємо і пливемо далі, пожинають інші. Але в такі хвилини відчуваєш себе інструментом у Божих руках.

     Найважче, що було, якщо говорити про ці три роки на кораблі, мабуть, це ситуація в Україні. Буквально через місяці три після початку мого служіння почалася війна на Сході. А мої батьки живуть в Маріуполі. Було дуже важко, особливо коли обстрілювали місто, і не було з ними зв’язку. І ось, ти мусиш служити людям згідно своєї місії, але в цей час не знаєш навіть чи живі твої рідні… Зрештою, такі моменти роблять тебе сильнішим, вчать більше довіряти Богові. До речі, на кораблі дуже багато молилися за Україну.

     — Наведи кілька цікавих історій з твоєї подорожі, моменти особливих Божих дій.

     — Був цікавий випадок в Мозамбіку. Пливучи туди, ми знали, що в країні уже кілька років майже немає дощу. Місцеві жителі розповіли, що останні місяці — взагалі засуха. Відповідно — у людей гостра нестача води. Навіть нам (а для обслуговування корабля потрібно дуже багато води) привозили воду з сусідньої країни. Але через деякий час через громадянську війну у тому регіоні поставки на корабель припинилися. Води у нас лишилися буквально на півтора дні, тому її використання довелося дуже обмежити. Уся команда почала молитися і воду нарешті привезли. Але ми продовжували молилися за дощ для тої місцевості. Яскраво пам’ятаю момент, як через кілька днів я сиділа біля вікна, молилася, читала Біблію, і раптом по вікнах — краплі дощу! Всі почали захоплено вигукувати: «Дощ! Дощ!». Він лив безупинно кілька днів. Місцеві казали, що така злива у них — вперше.

     Пам’ятаю, перед прибуттям до Японії було переживання — щось не спрацювало, і в половини команди не було віз. Завтра вже прибуття, а відкрити не встигли, якась затримка з документами. Тоді теж молилися і в останній момент усім відкрили візи. Це такі хвилини, коли бачиш, як молитва може рухати гори.

     Незабутні історії людей, які через служіння Logos Hope знайшли спасіння душі. Особливо — в мусульманських країнах, де у них практично не було б інших шансів почути про Христа. Наприклад, приходить людина у порту, куди корабель заходив багато років тому, і розповідає, як тоді зайшов купити якусь книгу, почув Благу Звістку, а тепер він вже пастор, і там утворилися церкви.

     — Яка твоя найбільша мрія у земному житті?

     — Я хотіла б служити Богові там, де Він хоче мене використати. Щоб моя майбутня сім’я служила Богові. Хочеться бачити, як християни палають для Бога. В Україні багато ревної молоді, але все ж в загальному церква трішки спить. Хотілося б, щоб між християнами була єдність. Адже сьогодні чимало розділень, які шкодять Церкві. І щоб світ чув не про окремі місіонерські організації, які щось роблять, а про Церкву Ісуса Христа!

     — Твої побажання читачам, церквам, молоді.

     — Бажаю знайти ту місію, покликання, ціль, заради якої Бог дав вам це життя, і взагалі запланував вашу появу на світ. Щось, що надихає вас, приносить благословення для інших і радує Боже серце. Робіть це для Нього! Не провадьте нудного життя від неділі до неділі, живіть яскраво!

     P. S. Останнє повідомлення ми отримали від Анастасії уже з острова Марикій: «Зараз я вже на Маврикії… Весілля 22-го липня. Плани — служити разом в церкві душеопікунами, та в академії Джеремі (www.daybreak-academy.org). Поки що ми бачимо своє служіння тут, але обоє відкриті якщо Господь покличе нас в інші країни у майбутньому…».

     Журнал «Благовісник» №2, 2017



Попередня Запрацював сайт Біблійної школи при ПБС
Наступна Старші пресвітери і єпископи апробують нову навчальну програму для місіонерів

Вам також може сподобатися

Місіонерський відділ

Місіонерська конференція у Рівному

80 місіонерів з різних куточків України знову зустрілися на черговій річній місіонерській конференції, яка відбулася 8-9 червня 2012 року в місії «Добрий Самарянин» (м. Рівне).

Місіонерський відділ

Рада місії «Голос надії» з корейським колоритом

19 та 20 березня на базі Київської богословської семінарії «Благодать та істина» (заснованої корейськими місіонерами) відбулася розширена рада місії «Голос надії».

Місіонерський відділ

Особливості південноукраїнського благовістя

«Ви з України приїхали?» — таким запитанням нас неодноразово зустрічали жителі Криму. Від цієї фрази виникало змішане почуття: з одного боку — неприємна відчуженість, з іншого — ілюзія перебування «закордоном».