Травень 31, 2018 1 163 Переглядів

«І ПРОСТИ НАМ ГРІХИ НАШІ, ЯК І МИ ПРОЩАЄМО ВИНУВАТЦЯМ НАШИМ…»

Мабуть, нема такої людини, котра б хоч раз у житті не зверталася до Бога. Хоча б такими короткими словами: «БОЖЕ, ДОПОМОЖИ!» Інколи доводиться чути нарікання: «Я МОЛИВСЯ, АЛЕ БОГ МЕНЕ НЕ ПОЧУВ!»

ЯК ОТРИМАТИ ВПЕВНЕНІСТЬ, ЩО БОГ ДАСТЬ ВІДПОВІДЬ НА ТВОЄ ПРОХАННЯ?

Мабуть, усі християни знають молитву «Отче наш» і часто повторюють цю Господню молитву. У цій молитві Ісус наголошує: «І прости нам гріхи наші…» (Мт. 6:12). Як важливо для людини просити прощення гріхів у Бога! Але це лише перша частина Господньої Заповіді, інша ж не менш важливіша: «… як і ми прощаємо винуватцям нашим». Тобто: прости мені так, як і я прощаю тому, хто винуватий переді мною. Саме на ці слова зробив наголос Ісус Христос, коли наставляв учнів, як потрібно молитися: «Бо коли будете людям прощати провини їхні, то й Отець ваш Небесний буде прощати вам. Коли ж не будете прощати людям провин їхніх, то й Отець ваш Небесний не простить провин ваших» (Мт. 6:14-15). В іншому місці Євангелії від Марка (11:25) написано так: «І коли стоїте на молитві, то прощайте, коли щось маєте на кого, щоб і Отець ваш Небесний простив вам гріхи ваші».

Отже, ми (християни) молимося до Бога, просимо простити наші гріхи. Це правильно. Але можна молитися і залишитися без Божої відповіді саме по причині гіркої образи, не прощення тієї людини, що завинила проти нас. Одна жінка стверджувала, що вірить Богові і завжди молиться, але в розмові з нею я зрозумів, що вона має гірку образу на своїх родичів, яких вважає у певній мірі винними у смерті своєї доньки. Вона сказала, що є гріхи, які не можна простити іншим. Але чи не є ці слова власним вироком для неї самої? Інша жінка казала, що всім прощає, але своєму колишньому чоловіку до смерті не простить. Він стільки зла накоїв їй. Дійсно, той чоловік винуватий, але Бог каже: «Дорога моя дитино, прости йому! І не просто так, а від усього серця!»

Дехто має таку пиху (гординю), що не може попросити прощення у того, перед ким конкретно завинив, несправедливо образив (вважаючи це для себе приниженням). Батько, який образив несправедливо свою дитину, так само повинен просити у неї прощення, начальник, який образив свого підлеглого, так само повинен щиро просити прощення… Можна шукати причину, як виправдати свою позицію, але Слово Боже вище наших людських амбіцій, і духовні закони непідкупні: ми будемо пожинати те, що сіємо. Якщо посіяли не прощення, пожнемо гіркі наслідки. Духовні закони діють таким чином, що навіть якщо ми праві, але в серці носимо гріх не прощення, то також будемо страждати. Якщо хтось сказав нам щось образливе або чийсь учинок засмутив нас, згадаймо слова Ісуса, і візьмімо їх за свій головний принцип у житті: «Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються!» (Ін.20:23). Ваш кривдник може ніколи не попросити у вас прощення і ніколи не визнати своєї провини, але ви можете скористатися ключем прощення, відкрити двері і звільнити його і себе з в’язниці образи.

Дехто каже: «Я йому все простив і зла на нього не держу». Але чому ти держиш на нього образу? Чому в розмові з кимсь ти знову й знову згадуєш свого винуватця словами, повними гіркоти? Чому ти досі сердишся на свого сусіда (сусідку) за давню сварку? І при нагоді знову згадуєш, яку капость десять років тому сусідка тобі зробила? Навіть якщо це зробила вона, але ж Христос каже тобі: «Прости їй». І не згадуй більше провин свого сусіда.

Люди називають себе християнами, але судяться до знемоги за межу, батьківську хату, майно; в серці носять образу, ненависть. І чекають нагоди, щоб відомстити своєму винуватцю або ж внутрішньо тішаться, коли з їхнім винуватцем трапиться якась біда. Не співчувають, а навпаки кажуть: о, отримав те, що заслужив. Але християни не тішаться з біди свого винуватця, а співчувають, моляться, просять милості у Бога на свого кривдника. Істинні християни прощають тим, хто завинив проти них. Вони не прагнуть до негайного покарання винуватця, а віддають те в руки Господа Бога, Того, Хто Один має право судити. Він нехай Сам поставить Свій вирок, а Божий вирок буде справді справедливим.

Дорогий скривджений християнине, не ти суддя своєму кривднику, а Бог! А наше діло – прощати.

Багато віруючих людей перебувають у тяжкому стані, мучаться, багато хто з них прикований до постелі тяжкою хворобою лише з тієї причини, що не простили свого винуватця, свого ворога, кривдника. Не прощення – це відкриті двері для ворога (диявола), щоб вразити не тільки вашу душу, а й тіло.

Любий друже, ти тяжко страждаєш, може Бог чекає, щоб ти простив свого кривдника? Бог хоче ввести тебе у своє Царство, але туди увійдуть лише ті, хто переживе прощення гріхів, хто буде прощений Богом. Але щоб це сталося, тобі треба виконати заповідь Ісуса Христа: також простити, пробачити усім і кожному, без винятку, без умов, цілком і повністю. Ти не можеш простити, то проси, волай до Бога, Бог дасть тобі сили простити. Головне: треба мати бажання простити, а Бог допоможе його здійснити. Згадай Ісуса, як Він прощав своїм кривдникам. Він був святий, прийшов робити добро, а за це добро, над Ним, Святим Божим, грішні, негідні люди познущалися, насміялися і віддали на тортури, на хресну смерть, як якогось останнього злочинця. А Він не проклинав, а лише благав Отця: «Прости їм, Отче, бо не відають, що чинять! Прости їм, Отче, бо Я також їм усім прощаю!»

Автор Геннадій Андросов (стаття взята з архіву публікацій в газеті «Жива надія»)

Попередня Представники ВРЦіРО розповіли журналістам про мету Всеукраїнської Ходи на захист прав дітей і сімей
Наступна «Жива Надія» на радіо Еммануїл

Вам також може сподобатися

Роздуми

Время вспомнить о своем настоящем гражданском долге

     (Автор: Яна С. Из переписки с сестрой. Севастополь. 3.03.2014)

     …Ты спрашиваешь, есть ли у меня гражданская позиция…

     Да. есть. и она мне говорит, что враг безжалостен, беспринципен, жесток. Она будит во мне много чувств, и много мыслей… но я в них не нахожу чувств Христа…

     У меня есть гражданская позиция. я ведь не машина, лишенная чувств.

     Но что произойдет с моей верой, если я буду жить тем, что у меня есть? Ведь у меня много чего есть еще, кроме гражданской позиции, и кроме всего прочего. Желание жить, не потерять детей, мужа, дом… покой…

     Господь призвал нас на служение Ему, а как можно служить Ему, полагаясь на то, что у меня есть? Не живя верою? Гражданская позиция – это сильный и волевой господин, который требует служения себе верного и посвященного…

     Помнишь о двух господах: «одному будете угождать, а о другом нерадеть»?

     Если я буду угождать своей гражданской позиции, я буду нерадеть о Божьем.  Это закон.

     О, Господь…  Я хочу угождать лишь Ему. Поэтому я нерадею о гражданской позиции.  Это не мое желание, это моя жертва.

     Ты говоришь, гражданская позиция сблизит меня с народом…

     Но Господь никогда не ставил передо мной цели сближаться с народом. Цель иная – явить Христа. 

     Захочет ли сближения со мной кто-нибудь из моего народа, узнай он, что мы дали приют в своем доме кому-то из тех, кто мыслит иначе? Нет. Но если Господь так поведет, мы сделаем это. И меня учит этому не моя гражданская позиция.

     Любить врага. Благословлять проклинающих. Благотворить тем, кто гонит и презирает…

     Быть во всем этом искренним, нести мир по улицам войны. Мир. Не плакаты с призывом к миру, а МИР…

     У меня есть гражданская позиция. Просто у меня невидимое гражданство.  Его печать не в моем паспорте, но на моей жизни…

     Я чувствую, что пришло время Церкви Божьей проснуться и вспомнить о своем настоящем гражданском долге…

     О том, что мы ждем не смены политической системы, а конца мира и прихода нашего Господа Иисуса Христа. Гряди, Господь.

     Есть скорбь на сердце от того, что потери и слезы могут быть великими, есть постоянное желание умолять Бога о милости для народа и для церкви… но цена пробуждения известна только Господу…

     Церковь должна объединиться и ожить. О, скорей бы она проснулась, чтобы миновало народ бедствие!

     Молитесь об этом, я прошу вас очень.

     Наверное, сейчас это главное.

     Страшно. Но Господь учит жить верою. Не разговорами о вере,  а верой.

     «Ко мне иногда приходит страх, что муж не вернется домой…»

     «…пришло время учится жить верой… быть готовыми терять. Мужей, детей, дома, жизни… ради Христа…» это из вчерашней переписки с сестрой из церкви.

     Пускай Господь сделает нас способными исполнять волю Его!

     …Я понимаю, что ты думаешь, что твоя активная гражданская позиция может что-то изменить. Я понимаю это. И не осуждаю.

     Но мы понимаем по-другому. Мы не пытаемся изменить то, чему Бог положил быть ради Воли своей. Все что мы делаем в этом плане – молимся и взываем о милости, чтобы Он не наказывал в гневе… Это не бездеятельность и не пассивность. Мы не прячемся.

     Он дал нам сейчас силу возвещать Истину о том, что все, что происходит – от Него. Он навел угрозу, Он допустил, Он привел. Он видит слезы, но Он допустил их… Почему? Потому что люди отвергают слово Его, смеются Ему в лицо, верят в пустые вещи, живут как хотят и от воли Его бегут… и украинцы, и русские.

     И единственный способ остановить, повлиять на происходящее – покаяться и воззвать к Богу, искать лица Его, жаждать слова Его, принять волю Его и сделать это с такой искренностью на которую только способен человек…

     У нас мало времени, мы не можем отвлекаться.

     Есть ли что-то дороже жизни человеческой и мира в стране? Да, есть. Спасение людских душ. Пробуждение Церкви Божьей…

     Понимаешь, это все не духовные  рассуждения, это реальность, в которой мы живем.

     Ты говоришь, что самое страшное происходит, когда добрые люди перестают делать добро.

     Нет, самое страшное происходит, когда люди отвергают Бога и Бог изливает Свой гнев, а Церковь молчит, не в силах озвучить Истину… потому что занята другим…

Я тебя очень прошу, не обижайся на меня, но я не могу не говорить этого.  Я чувствую ответственность. Это не просто наш путь, я чувствую внутри, что это важно знать Церкви, где бы она ни была.

     Мы пойдем на арену боевых действий, но не для того. чтобы выразить свою гражданскую позицию. Не для того, чтобы сказать, что кто-то куда-то вторгся незаконно…

     О какой законности идет речь? Их БОГ СЮДА ПРИВЕЛ… При чем тут закон вообще? Бог не читает наших законов…

     Когда мы пойдем на арену, то для того, чтобы озвучить истину.

     Нам всем надо понять волю Божью и исполнить. Иначе все теряет смысл. 

Роздуми

ЧТО БЫЛО БЫ, ЕСЛИ БЫ?…

     Общеизвестно — история не признает сослагательных наклонений. Хотя иногда так заманчиво — «расстекашися мыслию по древу», в импровизации: а вот, что было бы, если бы…?

       О чем это я? Да все о том же, о мудрости вчерашним числом — а вот если бы не так, а вот эдак? Что было бы???

       Итак — зрим в корень.

       Начинаем с главного: а что было бы, если бы Адам не пал в грех?

Новини

Своя сім’я, своя церква, своя віра…

Чи багато сорочок продають на базарі? Багато. Якщо якась з них впаде в багно, чи дуже ми будемо переживати? Напевно, що ні. Але…