Травень 7, 2014 0 17 Переглядів

Християни, пийте з Божого джерела!

     В Біблії ми читаємо історію про те, як юнак Давид переміг Голіафа. Про це записано в 17 розділі – 1 Книга Самуїла (рос. – 1 Царств). Два війська стояли одне проти одного: филистимляни супроти ізраїльтян. Наперед филистимського війська виходив єдиноборець велетень Голіаф і закликав вийти до боротьби супроти нього когось з воїнів Ізраїлю. Він це робив упродовж сорока днів і не просто стояв, а видавав інформацію. Яку? Божу чи диявольську? Ясно, що він був представником ворога людської душі – сатани. Він хоч і обурився, що Давид вийшов на нього з палицею, як на собаку, але він по суті й був псом сатани і брехав, як собака. Голіаф поносив ізраїльтян і Бога Ізраїлю. Він останніми словами зневажав Ізраїлеві полки (1 Сам.17:10). Що ж робили ізраїльтяни? Вони слухали упродовж сорока днів все те, що вкладав у їхні вуха посланець сатани. Тобто ізраїльтяни споживали те, чим їх годував ворог. До чого це призвело? «І чув Саул та ввесь Ізраїль ці слова филистимлянина, і вони перестрашилися та сильно налякалися» (1Сам. 17:11). Вони не просто налякалися, а прийшли в жах (рос. – ужаснулись). Так само грізний вигляд велетня Голіафа сприяв цьому. Напевно Голіаф демонстративно нахвалявся своєю силою перед ізраїльтянами, робив все належне, щоб ще більше Божий народ приходив до сум’яття, страху і зневіри. Видиме буває вражаючим, страхітливим, а Бог, хоч і всемогутній, але невидимий. Тому потрібна віра, яка б змогла споглянути на Невидимого (Євр. 11:27). Нажаль, віра у воїнів Ізраїлю упродовж сорока днів залякувань зійшла нанівець. Все військо Бога живого не бачило жодного виходу, а просто трусилося з переляку, забувши, Хто власне верховний командувач їхнього війська і чия це війна.

     І Бог послав юнака Давида, який не кормився усім тим, що споживав Ізраїль. Він пас овечки в полі, славив і величав Господа. Наповнювався Божим Духом. Ніхто й ніщо не відволікало його від близькості з Богом. І ось Давид з’явився у війську своїх братів, ще він відчуває свіжість подиху Духа Святого, а що бачить? Глибоку зневіру, страх перед ворогом. Звичайно, він обурився, коли почув богозневажливі слова Голіафа. Це звичайна реакція мужа, що сповнений Духом Божим, нагодований Словом Божим, а не облудною інформацією світу цього. І ми знаємо, що Бог через віру, сміливість, відвагу юнака Давида явив блискучу перемогу усьому Ізраїлю.

     Урок для сучасних християн: при будь-яких обставинах не кормімося інформацією цього світу. Навіть якщо ця інформація висвітлює гострі політичні події, вона є світською, а світ цей хилиться не до правди Божої, а до брехні, гріха. Якщо щоденно (наприклад, упродовж сорока днів) в першу чергу ми слухатимемо лише те, що нам подають світські ЗМІ, то прийдемо в літеплий духовний стан, подібний тому, що мав Ізраїль перед Голіафом. Кормімося щоденно Словом Божим, сповнюймося Духом Божим! Не переживаймо з приводу того, що відстанемо від подій цього світу. Нам не по дорозі з цим світом. І ми не від цього світу (2 Кор. 6:17, 1 Іоан. 2:15-17). Не думаймо, що уся та світська інформація не матиме на нас жодного впливу. Скільки тих християн, що наслухалися світських новин, поступово просочуються духом цього світу, і не лише нервуються, а вже прямо висловлюють обурення, зневагу до того чи іншого політичного лідера і вже спересердя радять, як треба його покарати чи знищити. То не наша справа. Наша справа постійно молитися. Просити милості у Бога, освячуватися, а не занечищуватися усім тим, що пропонує цей світ (ЗМІ у цьому переліку також). Повірте, набагато більший ефект і результат матиме для нас і держави в цілому (де ми приходьки й подорожні – 1 Петр. 2:11), якщо ми будемо всім оберемком у Божому таборі і на Божій хвилі, на хвилі Духа Святого, а не на брудній хвилі цього світу.

     У зв’язку з останніми трагічними подіями в Україні, окрім іншого, сталося поділення в народі Божому через те, що народ Божий кормився світськими ЗМІ, а Слово Боже відійшло на задній план. Я беру в цілому усю Церкву Христову у світі, не лише в Україні. У цій статті не роблю наголос на те, що є значний плюс у тому, що ці події також сприяли тому, що народ Божий консолідувався, став більше ревнувати по Богу, молитися. Але є інший бік цього: поділення. Не повинно так бути. Це вже зовсім нікуди не годиться, коли збираються в одній слов’янській церкві молитися за мир в Україні, а потім викликають поліцію, щоб примирити «молитовників», бо одні захищають політику московського кремля, а інші – Києва. Ми ж призвані до того, щоб пильнувати й зберігати єдність духа в союзі миру (Єф. 4:3). Не помилюся, якщо скажу, що християни, як України, так і Росії, прикликані Богом терпеливості й потіхи бути однодумними між собою за Христом Ісусом, щоб ми однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа (Рим. 15:5-6). І жодні політичні події не повинні мати впливу на народ Божий, на церкви України чи Росії, чи Америки.  

Попередня Відбулася звітно-виборна конференція Кримського об'єднання
Наступна Кто ест и пьет недостойно

Вам також може сподобатися

Роздуми

ВІН ПРОСЛАВИТЬ МЕНЕ!

 Серед багатьох днів народження цей – унікальний. У день П’ятидесятниці народжена дитина, на імя «Церква», яка одразу заговорила, заговорила мовами багатьох народів – новими мовами!

Роздуми

Время вспомнить о своем настоящем гражданском долге

     (Автор: Яна С. Из переписки с сестрой. Севастополь. 3.03.2014)

     …Ты спрашиваешь, есть ли у меня гражданская позиция…

     Да. есть. и она мне говорит, что враг безжалостен, беспринципен, жесток. Она будит во мне много чувств, и много мыслей… но я в них не нахожу чувств Христа…

     У меня есть гражданская позиция. я ведь не машина, лишенная чувств.

     Но что произойдет с моей верой, если я буду жить тем, что у меня есть? Ведь у меня много чего есть еще, кроме гражданской позиции, и кроме всего прочего. Желание жить, не потерять детей, мужа, дом… покой…

     Господь призвал нас на служение Ему, а как можно служить Ему, полагаясь на то, что у меня есть? Не живя верою? Гражданская позиция – это сильный и волевой господин, который требует служения себе верного и посвященного…

     Помнишь о двух господах: «одному будете угождать, а о другом нерадеть»?

     Если я буду угождать своей гражданской позиции, я буду нерадеть о Божьем.  Это закон.

     О, Господь…  Я хочу угождать лишь Ему. Поэтому я нерадею о гражданской позиции.  Это не мое желание, это моя жертва.

     Ты говоришь, гражданская позиция сблизит меня с народом…

     Но Господь никогда не ставил передо мной цели сближаться с народом. Цель иная – явить Христа. 

     Захочет ли сближения со мной кто-нибудь из моего народа, узнай он, что мы дали приют в своем доме кому-то из тех, кто мыслит иначе? Нет. Но если Господь так поведет, мы сделаем это. И меня учит этому не моя гражданская позиция.

     Любить врага. Благословлять проклинающих. Благотворить тем, кто гонит и презирает…

     Быть во всем этом искренним, нести мир по улицам войны. Мир. Не плакаты с призывом к миру, а МИР…

     У меня есть гражданская позиция. Просто у меня невидимое гражданство.  Его печать не в моем паспорте, но на моей жизни…

     Я чувствую, что пришло время Церкви Божьей проснуться и вспомнить о своем настоящем гражданском долге…

     О том, что мы ждем не смены политической системы, а конца мира и прихода нашего Господа Иисуса Христа. Гряди, Господь.

     Есть скорбь на сердце от того, что потери и слезы могут быть великими, есть постоянное желание умолять Бога о милости для народа и для церкви… но цена пробуждения известна только Господу…

     Церковь должна объединиться и ожить. О, скорей бы она проснулась, чтобы миновало народ бедствие!

     Молитесь об этом, я прошу вас очень.

     Наверное, сейчас это главное.

     Страшно. Но Господь учит жить верою. Не разговорами о вере,  а верой.

     «Ко мне иногда приходит страх, что муж не вернется домой…»

     «…пришло время учится жить верой… быть готовыми терять. Мужей, детей, дома, жизни… ради Христа…» это из вчерашней переписки с сестрой из церкви.

     Пускай Господь сделает нас способными исполнять волю Его!

     …Я понимаю, что ты думаешь, что твоя активная гражданская позиция может что-то изменить. Я понимаю это. И не осуждаю.

     Но мы понимаем по-другому. Мы не пытаемся изменить то, чему Бог положил быть ради Воли своей. Все что мы делаем в этом плане – молимся и взываем о милости, чтобы Он не наказывал в гневе… Это не бездеятельность и не пассивность. Мы не прячемся.

     Он дал нам сейчас силу возвещать Истину о том, что все, что происходит – от Него. Он навел угрозу, Он допустил, Он привел. Он видит слезы, но Он допустил их… Почему? Потому что люди отвергают слово Его, смеются Ему в лицо, верят в пустые вещи, живут как хотят и от воли Его бегут… и украинцы, и русские.

     И единственный способ остановить, повлиять на происходящее – покаяться и воззвать к Богу, искать лица Его, жаждать слова Его, принять волю Его и сделать это с такой искренностью на которую только способен человек…

     У нас мало времени, мы не можем отвлекаться.

     Есть ли что-то дороже жизни человеческой и мира в стране? Да, есть. Спасение людских душ. Пробуждение Церкви Божьей…

     Понимаешь, это все не духовные  рассуждения, это реальность, в которой мы живем.

     Ты говоришь, что самое страшное происходит, когда добрые люди перестают делать добро.

     Нет, самое страшное происходит, когда люди отвергают Бога и Бог изливает Свой гнев, а Церковь молчит, не в силах озвучить Истину… потому что занята другим…

Я тебя очень прошу, не обижайся на меня, но я не могу не говорить этого.  Я чувствую ответственность. Это не просто наш путь, я чувствую внутри, что это важно знать Церкви, где бы она ни была.

     Мы пойдем на арену боевых действий, но не для того. чтобы выразить свою гражданскую позицию. Не для того, чтобы сказать, что кто-то куда-то вторгся незаконно…

     О какой законности идет речь? Их БОГ СЮДА ПРИВЕЛ… При чем тут закон вообще? Бог не читает наших законов…

     Когда мы пойдем на арену, то для того, чтобы озвучить истину.

     Нам всем надо понять волю Божью и исполнить. Иначе все теряет смысл. 

Роздуми

ОСТОРОЖНО – ЖАДНОСТЬ!

Жадность – убийца!

«Великое приобретение – быть благочестивым и довольным. Ибо мы ничего не принесли в мир; явно, что ничего не можем и вынести [из него]. Имея пропитание и одежду, будем довольны тем. А желающие обогащаться впадают в искушение и в сеть и во многие безрассудные и вредные похоти, которые погружают людей в бедствие и пагубу; ибо корень всех зол есть сребролюбие, которому предавшись, некоторые уклонились от веры и сами себя подвергли многим скорбям».

1Послание к Тимофею 6:6-10