Травень 7, 2014 1 175 Переглядів

Християни, пийте з Божого джерела!

     В Біблії ми читаємо історію про те, як юнак Давид переміг Голіафа. Про це записано в 17 розділі – 1 Книга Самуїла (рос. – 1 Царств). Два війська стояли одне проти одного: филистимляни супроти ізраїльтян. Наперед филистимського війська виходив єдиноборець велетень Голіаф і закликав вийти до боротьби супроти нього когось з воїнів Ізраїлю. Він це робив упродовж сорока днів і не просто стояв, а видавав інформацію. Яку? Божу чи диявольську? Ясно, що він був представником ворога людської душі – сатани. Він хоч і обурився, що Давид вийшов на нього з палицею, як на собаку, але він по суті й був псом сатани і брехав, як собака. Голіаф поносив ізраїльтян і Бога Ізраїлю. Він останніми словами зневажав Ізраїлеві полки (1 Сам.17:10). Що ж робили ізраїльтяни? Вони слухали упродовж сорока днів все те, що вкладав у їхні вуха посланець сатани. Тобто ізраїльтяни споживали те, чим їх годував ворог. До чого це призвело? «І чув Саул та ввесь Ізраїль ці слова филистимлянина, і вони перестрашилися та сильно налякалися» (1Сам. 17:11). Вони не просто налякалися, а прийшли в жах (рос. – ужаснулись). Так само грізний вигляд велетня Голіафа сприяв цьому. Напевно Голіаф демонстративно нахвалявся своєю силою перед ізраїльтянами, робив все належне, щоб ще більше Божий народ приходив до сум’яття, страху і зневіри. Видиме буває вражаючим, страхітливим, а Бог, хоч і всемогутній, але невидимий. Тому потрібна віра, яка б змогла споглянути на Невидимого (Євр. 11:27). Нажаль, віра у воїнів Ізраїлю упродовж сорока днів залякувань зійшла нанівець. Все військо Бога живого не бачило жодного виходу, а просто трусилося з переляку, забувши, Хто власне верховний командувач їхнього війська і чия це війна.

     І Бог послав юнака Давида, який не кормився усім тим, що споживав Ізраїль. Він пас овечки в полі, славив і величав Господа. Наповнювався Божим Духом. Ніхто й ніщо не відволікало його від близькості з Богом. І ось Давид з’явився у війську своїх братів, ще він відчуває свіжість подиху Духа Святого, а що бачить? Глибоку зневіру, страх перед ворогом. Звичайно, він обурився, коли почув богозневажливі слова Голіафа. Це звичайна реакція мужа, що сповнений Духом Божим, нагодований Словом Божим, а не облудною інформацією світу цього. І ми знаємо, що Бог через віру, сміливість, відвагу юнака Давида явив блискучу перемогу усьому Ізраїлю.

     Урок для сучасних християн: при будь-яких обставинах не кормімося інформацією цього світу. Навіть якщо ця інформація висвітлює гострі політичні події, вона є світською, а світ цей хилиться не до правди Божої, а до брехні, гріха. Якщо щоденно (наприклад, упродовж сорока днів) в першу чергу ми слухатимемо лише те, що нам подають світські ЗМІ, то прийдемо в літеплий духовний стан, подібний тому, що мав Ізраїль перед Голіафом. Кормімося щоденно Словом Божим, сповнюймося Духом Божим! Не переживаймо з приводу того, що відстанемо від подій цього світу. Нам не по дорозі з цим світом. І ми не від цього світу (2 Кор. 6:17, 1 Іоан. 2:15-17). Не думаймо, що уся та світська інформація не матиме на нас жодного впливу. Скільки тих християн, що наслухалися світських новин, поступово просочуються духом цього світу, і не лише нервуються, а вже прямо висловлюють обурення, зневагу до того чи іншого політичного лідера і вже спересердя радять, як треба його покарати чи знищити. То не наша справа. Наша справа постійно молитися. Просити милості у Бога, освячуватися, а не занечищуватися усім тим, що пропонує цей світ (ЗМІ у цьому переліку також). Повірте, набагато більший ефект і результат матиме для нас і держави в цілому (де ми приходьки й подорожні – 1 Петр. 2:11), якщо ми будемо всім оберемком у Божому таборі і на Божій хвилі, на хвилі Духа Святого, а не на брудній хвилі цього світу.

     У зв’язку з останніми трагічними подіями в Україні, окрім іншого, сталося поділення в народі Божому через те, що народ Божий кормився світськими ЗМІ, а Слово Боже відійшло на задній план. Я беру в цілому усю Церкву Христову у світі, не лише в Україні. У цій статті не роблю наголос на те, що є значний плюс у тому, що ці події також сприяли тому, що народ Божий консолідувався, став більше ревнувати по Богу, молитися. Але є інший бік цього: поділення. Не повинно так бути. Це вже зовсім нікуди не годиться, коли збираються в одній слов’янській церкві молитися за мир в Україні, а потім викликають поліцію, щоб примирити «молитовників», бо одні захищають політику московського кремля, а інші – Києва. Ми ж призвані до того, щоб пильнувати й зберігати єдність духа в союзі миру (Єф. 4:3). Не помилюся, якщо скажу, що християни, як України, так і Росії, прикликані Богом терпеливості й потіхи бути однодумними між собою за Христом Ісусом, щоб ми однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа (Рим. 15:5-6). І жодні політичні події не повинні мати впливу на народ Божий, на церкви України чи Росії, чи Америки.  

Попередня Відбулася звітно-виборна конференція Кримського об'єднання
Наступна Кто ест и пьет недостойно

Вам також може сподобатися

Роздуми

Час випробування віри, час вблагати Господа!

    У ці надзвичайно напружені дні в Україні, коли Україна стоїть на межі братовбивчої війни, згадалися події, коли учні запитали Ісуса Христа про те, яка ознака Його приходу?

Роздуми

Чудеса без чудес

Той, з ким стається чудо, про це не знає.

Мудреці Талмуду

Мені, як християнину, іноді буває соромно і незручно за себе. Це буває, коли чую свідчення про особливі чуда в житті віруючих, читаю про це в християнських періодичних виданнях та книгах. Коли одночасно зі сльозами вдячності Богові за особливі переживання, відкриття, здійснені чудеса в житті наркоманів, злочинців, смертельно хворих, чую, як по щоці котиться сльоза розчарування: «Господи, а чому ж у мене такого немає?!»

Роздуми

«Легке» й «важке» християнство

 «Благословенний Цар, що йде у Господнє Ім’я! Мир на небесах, і слава на висоті!» Ці слова вигукував натовп, адресуючи Ісусу Христу, що на осляті в’їжджав в Єрусалим (Ін.12:13). Йому, як царю Ізраїлю, простирали пальмове віття і одяг. Народ був на піку радості, в ейфорії очікування того, що Ісус сяде на царському троні в Єрусалимі. Але Він сказав: «Моє Царство не із світу цього». Христос не виправдав сподівання народу. Пройшло усього декілька днів і титул «цар Ізраїлю» так само був знову виголошений над Ісусом, але вже при кардинально інших обставинах: «Був же й напис над Ним письмом грецьким, латинським і гебрейським написаний: Це Цар Юдейський» (Лк. 23:38).