24 Липня, 2013 3 3701 Переглядів

Роль християнства в Україні: здобутки, втрати, перспектива

     Оглядаючи більш як тисячолітню історію християнства в Україні, ми можемо побачити його надзвичайно складну та тернисту дорогу.Шляхи проникнення християнства на Русь, особливості поширення й становлення християнства на українських землях досліджувалися багатьма поколіннями вчених, зокрема такими, як: М. Грушевський, Д. Лихачов, І. Крип’якевич, Г. Хоткевич та інші.

     Значний внесок у цю сферу дослідження внесли українські історики, філософи, релігієзнавці, які працювали ще в умовах радянської влади, а також ті, які працювали над тією проблемою вже в добу незалежності України, і одержали можливість об’єктивно і всебічно вивчити феномен Київського християнства. Серед них Я. Дашкевич, С. Кримський, Н. Нікитенко, П. Толочко та інші.

     Тема Київського християнства, як визначної парадигми українського християнства посіло належне місце в працях релігієзнавців Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України, таких як А. Глушака, М. Колодного, П. Яроцького, Т. Лубської та інших. На наше глибоке переконання такі дослідження повинні мати більше розповсюдження та вивчення у наших школах, вузах та інших навчальних закладах. Молоде покоління має знати справжню історію, правдиву, щоб правильно орієнтувались у таких важливих питаннях: чому народ України постійно переживав складні, а часом і небезпечні, а то і трагічні періоди свого становлення, як нація і як держава?Дозвольте зробити короткий огляд історичних подій, що сталися 1025 років тому в Русі Україні.

      В той час, коли князь Володимир примусово хрестив людей у Дніпрі, християнство в Європі існувало і ширилось більш як 900 років (бо Євангелія була проповідана апостолом Павлом на європейському континенті 60-70 роки нашої ери). До моменту хрещення Київської Русі християнська церква вже поділилась на східну (Візантія) і західну (Рим), і офіційно закріпила це розділення у 1054 році. Основна причина – не догматична, а хто буде старшим. Ця проблема стара, як світ існує, і причиняє поділи і сьогодні. Нею хворіли апостоли, найближчі учні Христа, які ходили з Ним 3,6 років, багато чули і бачили, що вчив і робив Господь, і Йому вони поставили питання: «а хто із нас буде найбільшим?» Христос на особистому прикладі показав для них, як стати більшим, але цього принципу нажаль перестали дотримуватись після призначення християнства, як державної релігії за імператора Костянтина. Київська Русь у цей період перебувала у сірій зоні – зоні поганства, і ментально і духовно відрізнялась від народів Європейських країн.

      І ось рішучий, владний крок князя Володимира здавалося вивів Київську Русь на інший вектор духовного розвитку – до християнських цінностей, до християнського світогляду.

     Перед тим, як сказати про позитивну роль прийняття християнства князем Володимиром мусимо ради справедливості визнати про допущенні суттєві помилки (дивлячись на них через призму Божого Слова, а воно є визначальним авторитетом всіх духовних та моральних засад). М. Грушевський в історії України-Руси згадує про несприйняття простим народом християнської віри, бо дуже призвичаїлись до своєї релігії – віри в камінних, дерев’яних таз іншого матеріалу зроблених ідолів. В основному ідею християнства підтримали заможні люди і князь вирішив примусово хрестити всіх людей у Дніпрі. Він напевно не знав слів Христа, Який вчив: «Ідіть по цілому світі і навчіть народи, христячи їх в Ім’я Отця і сина, і Святого Духа».

     Тому, перша помилка – людей не навчили, а охрестили. Вчорашні язичники ще не відреклись своїх бовванів, а сьогодні волею князя охрестилися. Князь напевно сам не знав суті хрещення (тобто щирого покаяння) визнання своїх гріхів і провин, та початок нового життя в Ісусі Христі, а щоб воно перемінилось людям потрібна проповідь Євангелії, бо в ній є сила Божа на спасіння (Рим. 1:16).Власне Євангелія формує новий світогляд у людини.

     Друга помилка – ненавчені люди основ християнської віри змішали нове зі старим, і по сьогодні у християнських святих є присутні поганські звичаї та традиції, які міцно переплелись, що годі їх роз’єднати, і все це лише тому, що «Русь охрестили, але не навчили». Ця суміш негативно впливає на розвиток християнства протягом всієї історії України, аж до сьогодні.

     І ще одна важлива деталь. Крім, ніби щирого захоплення християнством, князь Володимир мав і політичні цілі.

     Звичайно, що потрібно врахувати і відсутність своїх єпископів – наставників, відсутність богослужбової літератури і особливо Євангелії на зрозумілій для людей мові. Немає ясності (пише М. Грушевський) і в справі церковної організації за Володимира, в пам’ятках ХІ –ХІІ ст. згадано тільки трьох митрополитів руських: Іоанна (1020р.), Феопемта (1030р.) і Іларіона поставленого 1051р.

     Нова віра, як і сподівався Володимир, позитивно стала впливати на різні сфери життя: культуру, освіту, архітектуру, тобто князь бачив у цьому ключ до тодішньої цивілізації.

    Позитивним кроком є те, що християнська ідея поклала кінець поганському, ідольському пануванню над свідомістю людей, і помалу переводити її на інший формат свідомості.

    Одним із перших найуспішнішим духовним лідером став архієпископ Іларіон, власне його духовна позиція яскраво зображена у «Слові про Закон і Благодать». Це не тільки богословський, а глибоко філософський та різноаспектний твір. Суть основоположних засад Київського християнства Іларіоном виявляється у такій порадигмальній послідовності:

1. У вченні про рівність і рівноцінність усіх народів та теорії всесвітньої історії, як поступового і рівноправного залучення усіх народів до культури християнства.

2. У вилученні молодого Київського християнства з-під іноземного церковного диктату і не властивих для Києво-руської ментальності чужих форм сповідування релігії.

3. В обґрунтуванні зародженого на Русі-Україні особливого типу національної самосвідомості.

   Стоячи на цих богословських засадах Іларіон наголошує на тому, що не тільки кожна людина відповідальна перед Богом, а й увесь християнський люд на чолі зі своїми володарями повинен дбати про загальнонародні справи. На цій засаді ґрунтувався патріотизм Київського християнства.

   Таким чином, засади, на яких стояв Іларіон, були протилежні Візантійській претензії на першість у християнському світі, тобто на «Другий Рим», і йшли всупереч пізнішим домаганням іншої столиці (Москви) стати спадкоємицею Візантії – «Третім Римом». Відтак, Київське християнство формувало таку духовну особистість, таку ментальність, яка вважала для себе неприродним і чужим будь-який шовінізм і расизм зодягнутий у шати церковного імперіалізму.

    Ярослав Мудрий, поставивши Іларіона главою Церкви – Митрополитом Київським, зробив крок по звільненню Церкви і Київської Русі з-під покірного підпорядкування зарубіжному центру, як церковному так і імперському впливу Візантії.   Російський історик Татіщев з цього приводу писав: «Через патріаршу владу над Київським митрополитом грецькі царі намагалися керувати Київськими князями, а це було супротивно їх честі і гідності».  На жаль, майже через сто років зі смертю Київського князя Ізяслава Мстиславовича у 1154р. та усуненням митрополита Київського Клима Смолятича закінчується важливий період політичної та церковної історії Київської Русі. У 1155 році князь Долгорукий звернувся до Візантії з проханням прислати нового митрополита, який розпочав зворотній процес – повернути Київське християнство у лоно Візантії! (А пізніше, у 1686 р. з підпорядкуванням Московському патріархату).

   Ці події вплинули на подальшу державну і церковну історію українського народу, більше того, ці процеси втягнули Україну в сіру зону імперських амбіцій, які залучили церковний апарат собі на службу. Пізніше церковні провідники (17-18ст.) вкупі з царями завели в нетрі закону, обрядовості та надуманих традицій, що привело до духовного зубожіння і кріпацтва.

   Замість того, щоб духовно просвіщати народ, церковні лідери забороняли читати Євангеліє простому народу (бо темним легше керувати) і довели до страшного вибуху у 1917році. На моє глибоке переконання проблема нашої відсталості (хоч ми і називаємо себе християнською державою) захована у нав’язаному віками менталітеті, який тримає всю країну в зоні найбільш відсталих країн.

    А чому б нам не повернутися до тих істин, до тих принципів, які сповідував Іларіон, а їх він, як відомо, почерпнув з Євангелії, у вірі Христовій. Ми говоримо про вплив християнства на наш народ, чому він виявився не таким сильним, як наприклад, у Західній Європі, яка на жаль, сьогодні катастрофічно втрачає цінності на яких була побудована і завдяки яким досягла великих успіхів.

    Безперечно, багато позитивного, цінного і мудрого несе нам християнський світогляд. І альтернативи йому немає, але він має знайти для себе місце у наших серцях, у нашому розумі, у нашому повсякденному житті.

    Християнська віра має стати потужною духовною силою, що перемінить грішника на праведника, злого – на доброго і жорстокого – на милосердного. Це власне і є головним та основним завданням для всіх християнських Церков України – вплинути духовно на сьогоднішню непросту атмосферу у нашій країні, як це потужно робив Іван Хреститель біля річки Йордан: «Отож – учиніть достойний плід покаяння! І не думайте говорити в собі: Ми маємо отця Авраама. Кажу я вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього каміння! Бо вже до коріння дерев прикладена сокира: кожне дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та в огонь вкинене.

   Я хрищу вас водою на покаяння, але Той, Хто йде по мені, потужніший за мене: я недостойний понести взуття Йому! Він христитиме вас Духом Святим і огнем. У руці своїй має Він віячку, і перечистить Він тік: пшеницю Свою Він збере до засіків, а полову попалить у вогні невгасимім» (Мт.38-12).   Хай поменше буде в Україні полови, а побільше зерна, і тоді ми, діждемося Вашингтона з святим та праведним законом, таки діждемося колись. Хай збудуться мрії Т. Г. Шевченка, а це мрія і всього багатостраждального народу України!   Поможи нам у цьому Господь!

Президент ВСЦХВЄП, старший єпископ М.С. Паночко

Доповідь на круглому столі «Роль християнства у житті українського народу»   м. Київ, «Будинок митрополита»Національний заповідник «Софія Київська»
23.07.2013р.  

Попередня «Малинфест- 2013»: фестиваль християнської молоді, який подарував радість і силу Духа
Наступна Михайло Паночко виступив з доповіддю на круглому столі до річниці хрещення Київської Русі

Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/chve/chve.org.ua/www/wp-content/themes/trendyblog-theme/includes/single/post-tags-categories.php on line 7

Вам також може сподобатися

Звернення єпископів

Відійшов у вічність єпископ Іван Андрійович Хрипта

     27 березня 2015 року пішов до небесних осель єпископ, старійшина нашого братерства Іван Андрійович Хрипта.

    Його батьківське серце було відкрите для всіх дітей, молоді та кожного, хто шукав його допомоги. Майже три десятиліття пасторував він у рідному селі Великі Ком’яти. Потім ніс служіння єпископа церков Закарпатської області, скарбника ЦХВЄУ та члена Ради Старійшин Церкви. Його служіння залишило добрий слід у житті тисяч людей. І ми вдячні Богу за величезну працю єпископа.

Звернення єпископів

Слово старшого єпископа Михайла Паночка у програмі «Вічне»,Перший національний телеканал:

Слово старшого єпископа Михайла Паночка у програмі «Вічне»,Перший національний телеканал:

Звернення єпископів

Михайло Паночко: “Закликаю до посту і молитви з 3 по 5 сiчня про Божий захист, прощення і мир в Україні!”

Дорогі сестри i брати! Враховуючи дуже складну ситуацію в Україні, закликаю всі церкви до молитви та посту 3-5 січня 2017 року.