Березень 5, 2014 0 96 Переглядів

Час випробування віри, час вблагати Господа!

    У ці надзвичайно напружені дні в Україні, коли Україна стоїть на межі братовбивчої війни, згадалися події, коли учні запитали Ісуса Христа про те, яка ознака Його приходу?

   «Коли ж Він сидів на Оливній горі, підійшли Його учні до Нього самотньо й спитали: Скажи нам, коли станеться це? І яка буде ознака приходу Твого й кінця віку? Ісус же промовив у відповідь їм: Стережіться, щоб вас хто не звів! Бо багато хто прийде в Ім’я Моє, кажучи: Я Христос. І зведуть багатьох. Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки, глядіть, не лякайтесь, бо статись належить тому…» (Мт.24:3-6). Сьогодні ми не тільки чуємо про війни, а й бачимо, війна стукає в наші двері. Здавалося (декілька днів тому) вже пройшов злам у суспільстві, прийшло певне облегшення, думалося, буде нарешті мир і спокій, але ж ні – знову посунула чорна хмара з північного сходу. Проминули три зимові місяці напруги, протистояння на майдані в Києві. Ми дякували Богові за милість, що не буде вже насильства й крові… І ось настав перший день весни і Україні офіційно оголошена війна… Руки й ноги стали «ватяними». І не від фізичного страху, а від неочікуваності підступного й підлого удару… Сталося те, про що навіть й не подумав би, що таке може бути. У Росії піднімали руку за воєнну інтервенцію України й вісім кремлівських депутатів, які родом з України. Всі – одноголосно. Невже така сліпа необізнаність? Не думаю. Хоч, на превеликий жаль, багато людей у світі називають біле чорним і навпаки. Певно що більшість жителів Росії саме в такому летаргічному сні, одурманені брехнями провладних ЗМІ. Я розмовляв зі своїм дядьком, який переїхав жити в Курську область (Росію) і він так протяжно каже: «Нє-є-є, Україна бєз Расії пропадьот…». Слухаючи його, я розумію, що нема сенсу йому щось доводити. Він просто осліп і оглух.

    Але ж ми, дякуючи Богу, зрячі. І як нам бути? І на цей випадок Слово Боже промовляє так: «Тому-то опущені руки й коліна знеможені випростуйте…» (Євр. 12:12). «Отож, браття, довготерпіть аж до приходу Господа! Ось чекає рільник дорогоцінного плоду землі, довготерпить за нього, аж поки одержить дощ ранній та пізній. Довготерпіть же й ви, зміцніть серця ваші, бо наблизився прихід Господній!» (Як. 5:7). Отже, потрібно зміцнити серце у вірі й надії Господу. Бо Він опікується нами. Щоби не було ніяких сумнівів, непорозумінь, нарікань, невірства, хитання, невизначеності, розслабленості. «Господи, доки? Доки Україна буде страждати? Вже стільки віків?!» А чим Україна краща від інших? Не така грішна? А це Господь попустив, щоб ми «возревновали» по Бозі, а не по земним речам. Євреї – вибраний Божий народ, ніхто з них і гадки не мав, що може так статися, що вони будуть розсіяні по усьому лицю землі, і що Божий храм буде зруйнований. Вони хвалилися тим, що вони сини Авраама, а Авраам був другом Богу. І вважали, що у них автоматично все повинно бути добре.

    Авраам – друг Богу, а ти, дорогий брате? Дружимо зі світом, заграємо з гріхом і заспокоюємо своє сумління, що ми хоч і недосконалі, але все ж таки діти Божі(?) “Тому-то опущені руки й коліна знеможені випростуйте, і чиніть прості стежки ногам вашим, щоб кульгаве не збочило, але краще виправилось. Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа. Дивіться, щоб хто не зостався без Божої благодаті, щоб не виріс який гіркий корінь і не наробив непокою, і щоб багато-хто не опоганились тим. Щоб не був хто блудник чи безбожник, немов той Ісав, що своє перворідство віддав за поживу саму».

    Нині Господь вимагає від нас саме пильнування (але це не про те пильнування, яке нам хочеться малювати: не спати й молитися голосно, щоби й інші почули), а, насамперед, про пильнування миру і святості. Де? У своєму серці, щоб мати здатність бути примирителем для інших людей. Обставини справді катастрофічні, але саме через це Бог являє милість в тім, що дає кожному час покаяння, час примирення. Час освячення, час шукати Господа. Сьогодні потрібно укріпитися у своїй вірі й надії на Господа: «Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагороду вона. Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю. Бо ще мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, прийде й баритись не буде! А праведний житиме вірою. І: Коли захитається він, то душа Моя його не вподобає. Ми ж не з тих, хто хитається на загибель, але віруємо на спасіння душі» (Євр. 10:35-39).

    І нині час випробування нашої віри. Саме на практиці варто нині показати нашу віру і нашу праведність. І як запалений свічник не ставлять під ліжко, так само й нам сьогодні не варто ховатися, а навпаки: варто підняти голос молитви, моління й благання до Господа милості. Й іншим сміливо сказати, що є вихід, є порятунок. Україну може порятувати Господь Ісус Христос. Увесь світ дивиться на Україну. Чомусь Господь по особливому передбачив Україну в плані проповіді Євангелії (саме в цей останній час). Певно що ворог це так само розуміє й тому кидає нові орди темних сил, щоб голос Євангелії не звучав. Та певно для Євангелії нема кайданів. Й у в’язниці апостоли співали й прославляли Господа. Але ворог хоче братовбивчої війни, він прагне крові, щоб люди померли у взаємних прокльонах, образах, ненависті, не покаялися, не примирилися з Богом і навіки загинули… Нехай не здійсняться ворожі плани, а буде явлена перемога Господа в житті усіх жителів України.

    Як тут не згадати Давида, коли в його житті настав момент, що навіть його найближчі друзі хотіли його побити камінням. Це й не дивно, якщо місто, де вони проживали, було спалене, усі жінки й діти забрані в полон. Чоловіки плакали доти, доки не стало сліз, а потім хотіли вбити Давида, як винуватця усього цього зла. Як тут руки й ноги не затремтять? Але написано, що Давид укріпився Господом: «І було Давидові дуже гірко, бо народ говорив, щоб його вкаменувати, бо засмутилася душа всього народу, кожен обурився за синів своїх та за дочок своїх. Та Давид зміцнився Господом, Богом, своїм. І сказав Давид до священика Евіятара, Ахімелехового сина: Принеси до мене епода!» (1 Сам. 30:6-7). Давид звернувся до Бога (взыскал – рос.) Нині час усім серцем звернутися до Бога, час шукати близькості з Ним. В постах і молитвах, час турбувати Небо. Усією Церквою Христовою. І в Україні, і в Америці…

    Душа горда не матиме спокою, буде згромаджувати до себе народи й захоплювати нові племена й території (Авакум, 2:3-5), а праведний житиме вірою своєю.     

Попередня Від любові до ненависті один крок?
Наступна Релігійні діячі запевнили Держсекретаря США у відсутності міжрелігійних конфліктів в Україні

Вам також може сподобатися

Роздуми

Жити, щоб їсти, чи їсти, щоб жити?

«Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством  (объядением – рос.) та п’янством, і життєвими клопотами, і щоб день той на вас не прийшов несподівано…» (Луки, 21:34). Саме ці слова сказав Ісус Христос, як суворе застереження Своїм учням, тобто нам, християнам. Усього три речі, і на першому місці – гріх черевоугодництва. Як зрозуміти: коли їжа – задоволення фізичної потреби чи вже стала ненажерством? Ми заспокоюємо себе тим, що не вживаємо алкоголь, а як з їжею? Їж стільки, скільки влізе? Та ж ні! Ми погоджуємося, що п’янство це гріх, але ж переїдання згідно цього переліку Христа також є гріхом і більше того – позначено Ісусом першим.

Роздуми

Чудеса без чудес

Той, з ким стається чудо, про це не знає.

Мудреці Талмуду

Мені, як християнину, іноді буває соромно і незручно за себе. Це буває, коли чую свідчення про особливі чуда в житті віруючих, читаю про це в християнських періодичних виданнях та книгах. Коли одночасно зі сльозами вдячності Богові за особливі переживання, відкриття, здійснені чудеса в житті наркоманів, злочинців, смертельно хворих, чую, як по щоці котиться сльоза розчарування: «Господи, а чому ж у мене такого немає?!»

Роздуми

Время вспомнить о своем настоящем гражданском долге

     (Автор: Яна С. Из переписки с сестрой. Севастополь. 3.03.2014)

     …Ты спрашиваешь, есть ли у меня гражданская позиция…

     Да. есть. и она мне говорит, что враг безжалостен, беспринципен, жесток. Она будит во мне много чувств, и много мыслей… но я в них не нахожу чувств Христа…

     У меня есть гражданская позиция. я ведь не машина, лишенная чувств.

     Но что произойдет с моей верой, если я буду жить тем, что у меня есть? Ведь у меня много чего есть еще, кроме гражданской позиции, и кроме всего прочего. Желание жить, не потерять детей, мужа, дом… покой…

     Господь призвал нас на служение Ему, а как можно служить Ему, полагаясь на то, что у меня есть? Не живя верою? Гражданская позиция – это сильный и волевой господин, который требует служения себе верного и посвященного…

     Помнишь о двух господах: «одному будете угождать, а о другом нерадеть»?

     Если я буду угождать своей гражданской позиции, я буду нерадеть о Божьем.  Это закон.

     О, Господь…  Я хочу угождать лишь Ему. Поэтому я нерадею о гражданской позиции.  Это не мое желание, это моя жертва.

     Ты говоришь, гражданская позиция сблизит меня с народом…

     Но Господь никогда не ставил передо мной цели сближаться с народом. Цель иная – явить Христа. 

     Захочет ли сближения со мной кто-нибудь из моего народа, узнай он, что мы дали приют в своем доме кому-то из тех, кто мыслит иначе? Нет. Но если Господь так поведет, мы сделаем это. И меня учит этому не моя гражданская позиция.

     Любить врага. Благословлять проклинающих. Благотворить тем, кто гонит и презирает…

     Быть во всем этом искренним, нести мир по улицам войны. Мир. Не плакаты с призывом к миру, а МИР…

     У меня есть гражданская позиция. Просто у меня невидимое гражданство.  Его печать не в моем паспорте, но на моей жизни…

     Я чувствую, что пришло время Церкви Божьей проснуться и вспомнить о своем настоящем гражданском долге…

     О том, что мы ждем не смены политической системы, а конца мира и прихода нашего Господа Иисуса Христа. Гряди, Господь.

     Есть скорбь на сердце от того, что потери и слезы могут быть великими, есть постоянное желание умолять Бога о милости для народа и для церкви… но цена пробуждения известна только Господу…

     Церковь должна объединиться и ожить. О, скорей бы она проснулась, чтобы миновало народ бедствие!

     Молитесь об этом, я прошу вас очень.

     Наверное, сейчас это главное.

     Страшно. Но Господь учит жить верою. Не разговорами о вере,  а верой.

     «Ко мне иногда приходит страх, что муж не вернется домой…»

     «…пришло время учится жить верой… быть готовыми терять. Мужей, детей, дома, жизни… ради Христа…» это из вчерашней переписки с сестрой из церкви.

     Пускай Господь сделает нас способными исполнять волю Его!

     …Я понимаю, что ты думаешь, что твоя активная гражданская позиция может что-то изменить. Я понимаю это. И не осуждаю.

     Но мы понимаем по-другому. Мы не пытаемся изменить то, чему Бог положил быть ради Воли своей. Все что мы делаем в этом плане – молимся и взываем о милости, чтобы Он не наказывал в гневе… Это не бездеятельность и не пассивность. Мы не прячемся.

     Он дал нам сейчас силу возвещать Истину о том, что все, что происходит – от Него. Он навел угрозу, Он допустил, Он привел. Он видит слезы, но Он допустил их… Почему? Потому что люди отвергают слово Его, смеются Ему в лицо, верят в пустые вещи, живут как хотят и от воли Его бегут… и украинцы, и русские.

     И единственный способ остановить, повлиять на происходящее – покаяться и воззвать к Богу, искать лица Его, жаждать слова Его, принять волю Его и сделать это с такой искренностью на которую только способен человек…

     У нас мало времени, мы не можем отвлекаться.

     Есть ли что-то дороже жизни человеческой и мира в стране? Да, есть. Спасение людских душ. Пробуждение Церкви Божьей…

     Понимаешь, это все не духовные  рассуждения, это реальность, в которой мы живем.

     Ты говоришь, что самое страшное происходит, когда добрые люди перестают делать добро.

     Нет, самое страшное происходит, когда люди отвергают Бога и Бог изливает Свой гнев, а Церковь молчит, не в силах озвучить Истину… потому что занята другим…

Я тебя очень прошу, не обижайся на меня, но я не могу не говорить этого.  Я чувствую ответственность. Это не просто наш путь, я чувствую внутри, что это важно знать Церкви, где бы она ни была.

     Мы пойдем на арену боевых действий, но не для того. чтобы выразить свою гражданскую позицию. Не для того, чтобы сказать, что кто-то куда-то вторгся незаконно…

     О какой законности идет речь? Их БОГ СЮДА ПРИВЕЛ… При чем тут закон вообще? Бог не читает наших законов…

     Когда мы пойдем на арену, то для того, чтобы озвучить истину.

     Нам всем надо понять волю Божью и исполнить. Иначе все теряет смысл.