Блоги

Без категорії

Сила в немощи

Федорук Павло

Одно из условий жизни в Божьем Царстве – уподобиться детям.

Это звучит немного непривычно, даже слегка сбивает с толку. Например, необходимость родиться свыше звучит гораздо внушительнее.

Но Иисус сказал:

«Истинно говорю вам, если не обратитесь и не будете как дети, не войдете в Царство Небесное» (Матф.18:3).

Суть слов Христа довольно ясна и однозначна: чтобы войти в Его Царство, мы должны обратиться и быть как дети, иначе – не сможем войти.

Наверное, в этом условии сокрыто больше, чем можно предположить.

Роздуми

ЧТО БЫЛО БЫ, ЕСЛИ БЫ?…

Синюк Микола

     Общеизвестно — история не признает сослагательных наклонений. Хотя иногда так заманчиво — «расстекашися мыслию по древу», в импровизации: а вот, что было бы, если бы…?

       О чем это я? Да все о том же, о мудрости вчерашним числом — а вот если бы не так, а вот эдак? Что было бы???

       Итак — зрим в корень.

       Начинаем с главного: а что было бы, если бы Адам не пал в грех?

Роздуми

«Легке» й «важке» християнство

Андросов Геннадій

 «Благословенний Цар, що йде у Господнє Ім’я! Мир на небесах, і слава на висоті!» Ці слова вигукував натовп, адресуючи Ісусу Христу, що на осляті в’їжджав в Єрусалим (Ін.12:13). Йому, як царю Ізраїлю, простирали пальмове віття і одяг. Народ був на піку радості, в ейфорії очікування того, що Ісус сяде на царському троні в Єрусалимі. Але Він сказав: «Моє Царство не із світу цього». Христос не виправдав сподівання народу. Пройшло усього декілька днів і титул «цар Ізраїлю» так само був знову виголошений над Ісусом, але вже при кардинально інших обставинах: «Був же й напис над Ним письмом грецьким, латинським і гебрейським написаний: Це Цар Юдейський» (Лк. 23:38). 

Роздуми

Познавая силу воскресения

Федорук Павло

     Мы не первый год празднуем Пасху. В каком-то смысле, уже привыкли и к праздничным собраниям, к песням и проповедям о воскресении, да и к самому празднику. Дорогие, давайте в эти дни обновим в своих сердцах стремление к познанию силы Его воскресения. Ведь суть не в праздничном служении, а в жизни, измененной силою Бога.

Роздуми

А МИ НАДІЯЛИСЬ…

Синюк Микола

        А ми сподівались були, що Це Той, що має Ізраїля визволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося… (Від Луки 24:21)

        Двоє чоловіків просто йшли з міста. Йшли мовчки, але як тільки мури укріплень залишилися позаду і гамір міста поволі затих, озвався Клеопа.

        – От і як тепер бути, друже? Що далі? Не знаю, не розумію, не збагну, адже Він справді був пророком, а тепер?..

        – Правда твоя, брате. Він був сильний і в слові, і в ділі. Ти ж пам’ятаєш, як намножився хліб і як буря затихла за Його словом.

        – Авжеж, і не тільки це. Коли в Гетсиманії вояки попадали від Його слова, я подумав: ну, нарешті, нарешті я побачу Його силу й міць, я побачу втіленого Бога-Месію.

        – По правді кажучи, я так надіявся, що вже з’явився Цар, з яким зможемо звільнити рідну землю від римських окупантів, – супутник Клеопи голосно зітхнув.

        – Ми всі сподівалися, чекали – ось-ось щось відбудеться і Він раптом поміняє все, але… – тепер уже зітхнув Клеопа.

        Насправді розмова могла бути зовсім іншою, проте незмінною залишається думка: «а ми надіялися, але…»

        «Надія помирає останньою», – так кажуть в народі. «Надія не засоромлює», – так написано в Новому Заповіті. Не секрет, що за декілька місяців цього року відбувалися масові похорони надій як у суспільно-політичному, так і духовному вимірах. Померла надія на те, що все можна зробити, коли маєш багато грошей і влади. Втрачена надія, що в найближчому майбутньому можна повернути захоплену територію держави. Поховано міф про «дружбу й братерство» слов’янських народів і ще багато інших домовин з «а ми надіялися…»

        А як щодо нас – християн віри євангельської? Саме в ці хвилини, коли я розпочав писати ці рядки, – отримую повідомлення, що моя старша сестра Тамара відійшла у вічність. Тихо й непомітно, без ремства й розпачу – як і личить християнці. Декілька днів тому, відвідуючи її вже тяжкохвору, я був вражений її повним миром, внутрішнім духовним спокоєм. Усмішка на устах і проста довіра до Господа – чи не це ми втрачаємо при тривожних повідомленнях щодо подій з Криму чи на південно-східних кордонах нашого краю?

        «Отже, я надіюсь на Господа, Який сховав лице Своє від дому Якова, й уповаю на Нього…» (Іс.8:17). Це сказав пророк Ісая про ситуацію, яка склалася в Ізраїлі в стосунках народу й Бога.

        Довіряти й надіятися на Господа, коли Він намножує хліби і годує тисячі народу, – це так природно! Коли Він уздоровлює невиліковно хворих і являє Свою славу – хто ще може сумніватися в Ньому? Коли у краї спокій, достаток роботи і високий заробіток – о, я так щиро і переконливо вірю і надіюся. «Коли увесь світ іде за Ним» – і я у перших рядах. Але коли Він заховав обличчя Своє, коли мрії про нову незалежну країну розхитані, коли замість царського трону Його піднімають на ганебний хрест, коли Творець рік і озер розбитими вустами шепоче «прагну» – то чи це Той, що про Нього «ми сподівалися, було…»?

        Так, це Він, Той Самий учора, сьогодні й навіки! Той, Хто після ганьби й зневаги, розп’яття й смерті – воскрес у величі й славі. Це Той, Хто робить непохитними кордони Свого царства у твоєму серці. Це Той, Хто промовляє: «З Моєї руки тебе ніхто не зможе вирвати». Це Він – Єдиний Володар зброї масового примирення, Один у полі Воїн, Захисник тих, у кого не похитнулась надія.

        Із святом Пасхи вас – дорогі брати та сестри!

        Христос воскрес! Христос воістину воскрес!

Роздуми

Християнство без Христа

Андросов Геннадій

     «Бути людиною, а потім християнином…» Саме такі гасла останнім часом стали популярними в деяких висловах служителів церкви і в християнських ЗМІ. Ідея цих назв в тім, що можна бути хорошими і порядними людьми самими по собі, тобто без Христа. Я розумію, що автори подібних лозунгів заперечать і скажуть, що я все перекрутив (переплутав), або не так зрозумів. Я також розумію добрі наміри авторів таких гасел, що вони хотіли сказати наступне: деякі християни хваляться своєю вірою, а залишаються далекими від чисто людської порядності, людяності, світської культури, етики. У такому випадку треба виходити не з етичних міркувань. Бо по суті, якщо так, то з духом Христовим у таких християн не все в порядку (Рим. 8:9). А до чого тут культура?

Роздуми

Время вспомнить о своем настоящем гражданском долге

Федорук Павло

     (Автор: Яна С. Из переписки с сестрой. Севастополь. 3.03.2014)

     …Ты спрашиваешь, есть ли у меня гражданская позиция…

     Да. есть. и она мне говорит, что враг безжалостен, беспринципен, жесток. Она будит во мне много чувств, и много мыслей… но я в них не нахожу чувств Христа…

     У меня есть гражданская позиция. я ведь не машина, лишенная чувств.

     Но что произойдет с моей верой, если я буду жить тем, что у меня есть? Ведь у меня много чего есть еще, кроме гражданской позиции, и кроме всего прочего. Желание жить, не потерять детей, мужа, дом… покой…

     Господь призвал нас на служение Ему, а как можно служить Ему, полагаясь на то, что у меня есть? Не живя верою? Гражданская позиция – это сильный и волевой господин, который требует служения себе верного и посвященного…

     Помнишь о двух господах: «одному будете угождать, а о другом нерадеть»?

     Если я буду угождать своей гражданской позиции, я буду нерадеть о Божьем.  Это закон.

     О, Господь…  Я хочу угождать лишь Ему. Поэтому я нерадею о гражданской позиции.  Это не мое желание, это моя жертва.

     Ты говоришь, гражданская позиция сблизит меня с народом…

     Но Господь никогда не ставил передо мной цели сближаться с народом. Цель иная – явить Христа. 

     Захочет ли сближения со мной кто-нибудь из моего народа, узнай он, что мы дали приют в своем доме кому-то из тех, кто мыслит иначе? Нет. Но если Господь так поведет, мы сделаем это. И меня учит этому не моя гражданская позиция.

     Любить врага. Благословлять проклинающих. Благотворить тем, кто гонит и презирает…

     Быть во всем этом искренним, нести мир по улицам войны. Мир. Не плакаты с призывом к миру, а МИР…

     У меня есть гражданская позиция. Просто у меня невидимое гражданство.  Его печать не в моем паспорте, но на моей жизни…

     Я чувствую, что пришло время Церкви Божьей проснуться и вспомнить о своем настоящем гражданском долге…

     О том, что мы ждем не смены политической системы, а конца мира и прихода нашего Господа Иисуса Христа. Гряди, Господь.

     Есть скорбь на сердце от того, что потери и слезы могут быть великими, есть постоянное желание умолять Бога о милости для народа и для церкви… но цена пробуждения известна только Господу…

     Церковь должна объединиться и ожить. О, скорей бы она проснулась, чтобы миновало народ бедствие!

     Молитесь об этом, я прошу вас очень.

     Наверное, сейчас это главное.

     Страшно. Но Господь учит жить верою. Не разговорами о вере,  а верой.

     «Ко мне иногда приходит страх, что муж не вернется домой…»

     «…пришло время учится жить верой… быть готовыми терять. Мужей, детей, дома, жизни… ради Христа…» это из вчерашней переписки с сестрой из церкви.

     Пускай Господь сделает нас способными исполнять волю Его!

     …Я понимаю, что ты думаешь, что твоя активная гражданская позиция может что-то изменить. Я понимаю это. И не осуждаю.

     Но мы понимаем по-другому. Мы не пытаемся изменить то, чему Бог положил быть ради Воли своей. Все что мы делаем в этом плане – молимся и взываем о милости, чтобы Он не наказывал в гневе… Это не бездеятельность и не пассивность. Мы не прячемся.

     Он дал нам сейчас силу возвещать Истину о том, что все, что происходит – от Него. Он навел угрозу, Он допустил, Он привел. Он видит слезы, но Он допустил их… Почему? Потому что люди отвергают слово Его, смеются Ему в лицо, верят в пустые вещи, живут как хотят и от воли Его бегут… и украинцы, и русские.

     И единственный способ остановить, повлиять на происходящее – покаяться и воззвать к Богу, искать лица Его, жаждать слова Его, принять волю Его и сделать это с такой искренностью на которую только способен человек…

     У нас мало времени, мы не можем отвлекаться.

     Есть ли что-то дороже жизни человеческой и мира в стране? Да, есть. Спасение людских душ. Пробуждение Церкви Божьей…

     Понимаешь, это все не духовные  рассуждения, это реальность, в которой мы живем.

     Ты говоришь, что самое страшное происходит, когда добрые люди перестают делать добро.

     Нет, самое страшное происходит, когда люди отвергают Бога и Бог изливает Свой гнев, а Церковь молчит, не в силах озвучить Истину… потому что занята другим…

Я тебя очень прошу, не обижайся на меня, но я не могу не говорить этого.  Я чувствую ответственность. Это не просто наш путь, я чувствую внутри, что это важно знать Церкви, где бы она ни была.

     Мы пойдем на арену боевых действий, но не для того. чтобы выразить свою гражданскую позицию. Не для того, чтобы сказать, что кто-то куда-то вторгся незаконно…

     О какой законности идет речь? Их БОГ СЮДА ПРИВЕЛ… При чем тут закон вообще? Бог не читает наших законов…

     Когда мы пойдем на арену, то для того, чтобы озвучить истину.

     Нам всем надо понять волю Божью и исполнить. Иначе все теряет смысл. 

Роздуми

Час випробування віри, час вблагати Господа!

Андросов Геннадій

    У ці надзвичайно напружені дні в Україні, коли Україна стоїть на межі братовбивчої війни, згадалися події, коли учні запитали Ісуса Христа про те, яка ознака Його приходу?

Роздуми

Від любові до ненависті один крок?

Андросов Геннадій

     У світі кажуть, що від любові до ненависті один крок. Якщо любов справжня (згідно Євангелії), то така приказка ніяк не відповідає правді. Один крок, тому що по суті любові як такої не було, тому й до ненависті недалеко. Нам знайоме слово «ненависть», а його значення?

Роздуми

ЗА ЩО МЕНЕ Б’ЄШ?

Синюк Микола

           “Якщо зле Я сказав, — покажи, що то зле, коли ж добре,- за що Мене б’єш?” (Ів.18-23) — ця фраза прозвучала із уст Господа у ніч Його страждань…

           …Минула ніч (на 30.11.13) перевернула уяву багатьох українців про тих, хто “недаремно носить меч”, а саме — представників силових структур.Євангельський принцип: “хочеш не боятися влади — роби добро… бо володар — Божий слуга — тобі на добро… він месник злочинцеві… (Рим.13-4) — виконаний з точністю до навпаки.