24 Жовтня, 2018 1 2598 Переглядів

Лео Франк: «Пресвітер не може виховати вчителів, якщо він сам не має цього дару. Завдання пресвітера — знайти вчителів і залучити їх до цього служіння»

Лео Франк. Народився 1972 року в Казахстані. З 1991 року проживає в Німеччині. Одружений з 1996 року. Із дружиною Іриною виховує шестеро дітей. Має технічну, медичну та теологічну освіту. 3 квітня 2018 року — доктор богослов’я (UNISA — Університет Південної Африки).
Автор наукових досліджень на теми росту п’ятидесятницьких церков у СРСР, ФРН та російсько-німецької еміграції в протестантському контексті.
Викладацькою діяльністю займається з 2001 року.
Викладає в богословських закладах Німеччини, США, України, Молдови, Іспанії, Литви. Предмети: історія церкви (зокрема п’ятидесятницький і харизматичний рух), герменевтика, екзегетика, бібліологія, екклесіологія, П’ятикнижжя, вступ до Нового і Старого Завітів, послання до ефесян та колосян, гімнологія та літургіка тощо.

— Розкажіть коротко про своє навернення до Бога й покликання до служіння.
— У Німеччині дещо з іншої точки зору дивляться на ці речі. Ми говоримо, що є два шляхи. Перший — це дорога в Дамаск — драматичний переломний момент, радикальні зміни. Другий — це дорога в Еммаус — коли людина ніби й іде за Христом, але до певного моменту не усвідомлює, що це Христос. У слов’янському середовищі люди більше сприймають формат «дороги в Дамаск». Щодо мого випадку, то ні в наверненні до Бога, ні в покликанні до вчительського служіння в мене не було драматизму. У мене і там, і там була «дорога в Еммаус».

Мій батько все життя був невіруючою людиною. Матір увірувала після того, як вийшла заміж. Вона водила нас на зібрання, і коли прийшов момент, я покаявся. Мені було 18 років. Так само плавно відбулося й покликання до служіння. Після покаяння став проповідувати, служителі помітили, що в мене виходить, стали частіше запрошувати до проповіді. Я взявся навчатися, читати книги. Згодом стали просити, щоб підготував семінар на певну тему. У 30 років став здобувати більш систематичну теологічну освіту. Ось так, крок за кроком…

— Учительське покликання у вас займає центральне місце? Наскільки я знаю, ви задіяні й у інших служіннях.
— У церкві я є членом пастирської ради й директором музичної ради. Що стосується служіння людям похилого віку — це моя робота. А вчительство, справді, є для мене центральним.

Є таке поняття — gift claster, його немає в українській мові. Коли людина має, припустимо п’ять дарів, вона може приділити їм по 20% уваги — і кожен із них буде посереднім. Або ж можна обрати й розвивати центральний дар, а решта будуть допоміжними. Допоміжні дари теж можна використовувати й підкріпляти ними основний дар. Наприклад, у мене є дар лідерства, душпастирства, але я спрямовую їх на допомогу основному дару вчительства. Центральний дар теж потрібно правильно визначити — прислухатися до Бога, до менторів, і в контексті реальної ситуації обрати те, що найважливіше саме зараз.

— Ви багато де буваєте й бачите ситуацію: як оцінили б рівень теперішньої церковної освіти, рівень і взагалі наявність учителів?
— Це залежить від того, що розуміти під «церковною освітою». Наприклад, візьмемо класичне для наших церков служіння — розбір Слова. Де буваю, я завжди запитую: яка у вас програма розбору Слова, скільки людей відвідує, хто відповідальний?.. І здебільшого ситуація дуже сумна. Ось недавно мені сказали: з 800 членів церкви приходять 40. І я став замислюватися: яка причина? Дехто каже: «Тепер така молодь, такі люди, їм нічого не цікаво!» Я вважаю, що це неправда. Тому що ми мали таку проблему в нашій церкві й зуміли змінити ситуацію. Раніше в нас із 350 членів церкви відвідувало розбір Слова 10-20 чоловік. 9 років тому, коли я перейшов до цієї церкви, ми прийняли кардинальні зміни. І тепер приходять 100-150. Яка була проблема? Часто думають: якщо людина має сан, то вона автоматично є вчителем. Або якщо людина отримала диплом, вона автоматично може навчати. Це не так. Навіть «проповідник» не дорівнює «вчитель». Коли люди займаються не своєю справою, вони й самі не мають задоволення, і церква мучиться. Ми створили команду з п’яти відповідальних, кожен із яких має дар вчительства й виконує свою частину роботи. Коли правильні люди стали робити свою справу не для галочки — це радикально змінило ситуацію!

— Виховання вчителів — це завдання пресвітера?
— Пресвітер не може виховати вчителів, якщо він сам не має цього дару. Завдання пресвітера — знайти вчителів і залучити їх до цього служіння. Я впевнений, що такі люди є в кожній церкві, просто їм не дають розвиватися. Тут справа в одній концепції, яка, на жаль, не відома слов’янському світу. Вона називається «п’ятикратне служіння» — згідно з Еф.4:11: «І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів…» Якщо кожен знає своє місце в команді, він чітко виконує свою функцію. Пророк має виховувати пророків, благовісник — благовісників, учитель — учителів і т. д. Часто думають: якщо пастор — він має бути на всі руки майстер. Ніби пресвітер зобов’язаний займатися вчительством, інакше він — неповноцінний. У нас служителі кажуть: ви виконуйте свою справу, а ми — свою.

— Ви дуже багато їздите. Скільки курсів, семінарів проводите за рік? Як ви встигаєте?
— За останні чотири роки — приблизно 500-600 навчальних годин на рік. Сюди не входять проповіді. Встигаю з однієї причини: крім цього, я більше нічого не роблю! Тобто, їдучи викладати, я чітко і ясно попереджаю, що не займатимуся більше ніякими побічними справами — ні консультуванням, ні молитвами тощо. В дорозі я можу готувати нові семінари, на місці — тільки викладаю. Навіть на це інтерв’ю я погодився, бо воно дотичне до мого служіння. Відповідно, коли ти робиш одну конкретну справу, то можна розподілити час і все встигнути. Дехто мені заздрить, каже: «Добре тобі!» Я відповідаю: «А що вам заважає?» Навчитися говорити слово «ні» — найбільша проблема всіх обдарованих людей. Тому що їх скрізь тягнуть, і тому вони скрізь посередні. На жаль.

— І все одно таку кількість годин викладання, підготовки, поїздок потрібно якось поєднати з роботою, церквою, сім’єю. Як ви розставляєте пріоритети?
— Я працюю на півставки в нічну зміну. Тому робота мене надто не виснажує. В церкві також практично більше нічим, крім учительства, не займаюся. Щодо сім’ї, то ми оце саме повернулися з відпустки, де, знову ж таки, тільки відпочивали. Не відвідували церков і не займалися служінням.

— А що є для вас відпочинком? Яким повинен бути правильний відпочинок?
— Я користуюся принципами професора Бен Шахара. У книзі «Парадокс перфекціоніста» він пише про три рівні відновлення. Перший — це мікрорівень: 90 хвилин відпрацював — 15 хвилин відпочиваєш. Другий рівень: 6 днів роботи, 1 — відпочинку. Тільки — повний шабат. І це має бути не неділя, бо неділя для служителя — це стрес, а не відпочинок. І третій рівень — двотижнева відпустка раз на рік. Я строго цього дотримуюся.

Ми з дружиною вже 22 роки разом. І щодня знаходимо час, щоб в обідню пору прилягти на 40 хвилин. Коли були малі діти, по черзі лягали. Навіть коли я в поїздці, кажу: «Хлопці, мені потрібна година, щоб відпочити». Я знаю своє тіло, свій характер, і розумію — якщо не відпочину, то буду неефективним, роздратованим. Тому завжди розраховую час саме так. Для мене дуже важливий сон. Я можу викладати по 10 годин на день —і це мене абсолютно не напружує. Головне — в середині дня відпочити.

А взагалі це комплексне питання. Після 40 років потрібно стежити за своїм здоров’ям, пити вітаміни. Щодня я займаюся бігом. Коли доглядаєш за своїм тілом, воно повноцінно функціонує. Коли правильно розподіляєш пріоритети, тебе не мучать зайві невирішені питання. І тоді ти можеш якісно виконувати своє служіння.

— Розкажіть про кухню, на якій готуються семінари Лео Франка. Скільки часу займає підготовка? Як ви виношуєте ідеї, підбираєте матеріал, ілюстрації?
— Я сам займаюся підготовкою нових вчителів. І є правило «30/30/30», якого я їх навчаю. Перша третина роботи — це ознайомлення з джерелами й підбір матеріалу. Є таке поняття «теоретична насиченість» — коли прочитав п’ять книг на тему і розумієш, що шоста тільки повторює прочитане. Потрібно досягнути цього насичення. Я користуюся в основному науковою літературою. Наступні 30% — написання. Потрібно розробити структуру, я дуже довго працюю над формулюванням, багато часу витрачаю на підбір яскравих і влучних прикладів. Приклади мають бути достовірними, а не «одна баба сказала». Коли все готово, я проходжу весь матеріал з початку до кінця, викидаю зайве, дивлюся, чого, можливо, бракує — це остання третина підготовки. Будь-який семінар у кінці повинен мати 90% готовності. Я не повинен його дописувати перед самим викладом.

Потім я готую презентацію PowerPoint кожного семінару трьома мовами — німецькою, англійською, російською. А також трьома мовами друкую конспект для роздавання студентам — приблизно один аркуш відповідає одній годині викладання. Коли все це зроблено — семінар повністю готовий. Якщо семінар на 10-20 годин, то мені потрібно для його підготовки приблизно три місяці.

— Ви самостійно обираєте теми чи також готуєте «на замовлення»?
— Буває і так, і так. Щоправда, коли мене просять підготувати на якусь конкретну тему, я завжди запитую, чи цікавить вона ще когось? Чи тільки одну людину? Я віддаю дуже багато часу, тому це повинне бути актуальним для багатьох. Я часто сам запитую у людей, що їх цікавить. А коли мене запрошують викладати, я надсилаю список готових семінарів, з якого служителі можуть вибрати те, що актуальне для їхніх общин.

— У вас дуже різноманітний репертуар. Чи можете назвати три напрямки, які вважаєте найпотрібнішими сьогодні, які найчастіше просять провести?
— У мене 10 різних семінарів на сімейну тематику — це перше. Друге, що найбільше просять, — це тема покликання (15 різних семінарів). І третє — екзегетика біблійних історій, персонажів і послань. Наприклад, про царя Давида я написав семінар на початку року й уже проводив його 14 разів частково або повністю.

— Ви часто викладаєте молоді й спілкуєтеся з нею. Як би ви описали портрет сучасного молодого християнина? Це більше позитивний чи негативний образ?
— Наведу цитату, яку, напевно, багато хто чув: «Нинішня молодь звикла до розкоші, вона відрізняється поганими манерами, зневажає авторитети, не поважає старших, діти сперечаються з дорослими, жадібно ковтають їжу, доводять до розпачу вчителів», — це написав Сократ у V ст. до н. е. Радикально нічого не змінилося. Про сучасну молодь можна те ж саме сказати.

З іншого боку, наші діти живуть у справді унікальну епоху. Таких особливих викликів, які сьогодні ставить постмодернізм, не мали попередні покоління. І я завжди нагадую молоді два місця з Писання: «Бо Давид, що часу свого послужив волі Божій, спочив» (Дiї.13:36) і «Бо з’явилася Божа благодать, що спасає всіх людей, і навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожности та світських пожадливостей, жили помірковано та праведно, і побожно в теперішнім віці…» (Тит.2:11,12). Отже, Бог бажає, щоб у тому поколінні, у якому живемо, ми шукали шляхи, щоб жити праведно й щоб послужити своєму поколінню.

Я маю тільки позитивні надії на молодь. У мене самого шестеро дітей. Я ніколи не говорю, що «ми раніше більше молилися, більше любили Бога, духовніші пісні співали». Дурниці. Кожне покоління потребує своїх пісень, свого підходу до служіння та свого підходу до благочестя. Хоча є межі, які не змінилися.

— Ви часто говорите про проблему «ДВР» (дітей віруючих батьків). Що, на вашу думку, є основною причиною того, що молодь залишає церкву?
— На мою думку, одної причини немає, це комплексна проблема. Але все походить від неготовності церкви дати відповідь на сучасні виклики. Часто кажуть: «Мої діти не хочуть ходити до церкви, поговори з ними!» А я кажу: «А ти сам хочеш ходити в таку церкву?» Церква сьогодні не готова до праці з інтелектуальними людьми, які складають уже до 50%. Богослужіння лишилися на рівні 1990-х, а подекуди навіть 1970-х років. Є таке правило місії: методи можуть змінюватися, суть лишається незмінною. На жаль, ті, хто стоїть біля керма, часто говорять мовою, якої не розуміє молодь. Вони не можуть вимовити слів «Facebook» або «Instagram». А якщо тільки «зверху» говоритимеш, які молоді люди погані, то втратиш їх назавжди. Ще, дай Боже, щоб вони пішли до харизматів, а не «у світ».

Ця ж проблема і в сім’ї — нездатність батьків налагодити стосунки з дітьми. Небажання вникнути й зрозуміти переживання молодих людей.

— Чи можна сказати, що проблема в тому, що правила й закони ставлять вище стосунків?
— Я бачив церкви, які відмінили всі закони, але це не врятувало їхньої молоді. Потрібні правила, але здорові. У вихованні є важливий принцип: якщо є правила, то їх має бути якомога менше і вони повинні бути чіткими й зрозумілими. А за їх порушення мають бути наслідки. Але у нас — «правило на правило». Чому так — ніхто не пояснює. «Бо у нас завжди так було!»

Ми посилаємо дітей у вищі навчальні заклади, де їх у першу чергу навчають критично мислити. І в той же час самі не готові давати їм відповіді на їхньому рівні. А де їм тоді отримувати відповіді? Тому вони і шукають деінде, і зрештою залишають церкву.

У нас теж досить консервативна церква, ми маємо й омивання ніг, і хустинки сестри носять. І потрібно якось пояснити все це своїм дітям. І не завжди можна сказати: «Так написано в Біблії». Іноді ми без проблем кажемо, що це така традиція, і , можливо, вона колись зміниться. Тут дуже важливо мати діалог. І в церкві, і в сім’ї.

— У семінарі про музичне служіння ви розповідали, як прийшли до створення «музичної ради» у вашій церкві. Що до цього підштовхнуло й чи легко було це зробити?
— Це було дуже легко зробити з тієї причини, що, крім мене, ніхто з братерської ради не розбирався в музиці. Підштовхнули до цього серйозні проблеми — були конфлікти, що навіть призвели до поділення. Почали потроху все відбудовувати. Постало питання: як правильно координувати музичне служіння? Ми запропонували біблійний варіант: при Давиді було 4000 музикантів, над якими стояли 288 навчених людей, а над ними — 3 відповідальних. За цим принципом і зробили. Я, як людина, яка має довіру і братерської ради, і музикантів, став директором цієї «музичної ради». Збираємося раз на три місяці, обговорюємо зроблене й складаємо програму на наступні три місяці. Якщо в служителів є якісь питання, вони говорять мені, я доношу лідерам, а вже вони — хорам і гуртам. І така платформа для обговорення насущних питань має дуже хороший результат. Зараз у нас є і гурти прославлення, і хори — старший, молодіжний, дитячий і т. ін.

— У одному інтерв’ю ви сказали, що справжня комунікація між вамий дружиною почалася лише через 9 років після одруження, і якби було можливо, ви почали б її набагато раніше. Що стало для вас поштовхом до глибокого спілкування?
— Ми з дружиною багато разів намагалися згадати, що до цього підштовхнуло, з чого все почалося, і не можемо. Чесне слово. Ймовірно, ми просто дозріли до цього, зрозуміли, що більше так не хочемо жити.

Коли говорити про справжню комунікацію, то є п’ять рівнів. Перший рівень: просто «Привіт» — «Привіт». Другий рівень: обговорення сухих фактів. Із третього рівня починається розвиток: кожен висловлює власну думку, є дискусія. Четвертий рівень: емоційне співпереживання. П’ятий рівень: повна відкритість.

Ми зрозуміли, що спілкувалися, але не виходили вище другого рівня, можливо, другого з половиною. І самі собі сказали: потрібно щось змінювати. У той час я почав займатися богословською освітою. Якоюсь мірою, мабуть, це мене підштовхнуло.

— Уявімо сім’ю, яка зупинилася на першому-другому рівні. З чого їм почати?
— Багато пар, які бувають у мене на семінарах, чітко розуміють, що вони є на другому рівні, але прямо говорять: «Ми не збираємося нічого змінювати». Тому найперше — потрібно прийняти рішення: «Ми хочемо вийти на наступний рівень». Бажано разом. Іноді буває, що тільки одна сторона усвідомлює потребу змін. Наприклад, часто чоловіка така ситуація повністю влаштовує, він навмисно їде у відрядження, понаднормово працює, щоб тільки не спілкуватися з дітьми, з дружиною… Коли рішення прийнято — шукати допомоги. Служителів, книг. Сьогодні є тисячі книг, семінарів — було б тільки бажання.

— Ви розповідали, що вашій сім’ї, як і всім, доводилося проходити через кризи, які ви здолали саме тому, що до них готувалися. Що входить у «підготовку до кризи»?
— Насамперед, потрібно усвідомлювати, що кризи прийдуть, і не боятися їх. Дехто каже: «Ні, у нас такого не буде!» Це або рожеві окуляри, або нездорова «гармонійність», коли всередині є конфлікт, але заради показного миру його не випускають назовні. Важливо на проблему не реагувати, а попередити.

Як готуватися. Візьмемо два найпоширеніші випадки. Перший — підлітковий вік у дітей. Це найскладніший конфлікт. У нас п’ятеро дітей його пройшли, шоста дитина — проходить. Ми знали, що це буде, і готувалися — читали книги, слухали семінари. У кожного з дітей це пройшло по-різному. Але ми були готовими. Ми знали, як з ними говорити, що робити, а чого не робити. Другий — чоловіча криза середнього віку (у жінок це теж є, але трохи по-іншому). Ми з друзями сіли, дослідили цю проблему й знайшли відповіді на запитання: як ми можемо допомогти один одному, як дружина може допомогти чоловіку, а чоловік дружині.

— Ви говорите, що «непрофесійне душпастирство зруйнувало багато шлюбів». Чи можете навести приклади або перелічити хибні підходи до консультування, які призводять до таких наслідків?
— Цю фразу я сказав, коли викладав у Києві семінар «Істина про секс». І найчастіше проблеми в сім’ях починаються саме з цієї сфери. Якщо там немає порозуміння, не допоможуть ні гроші, ні будинок, ні діти… Це питання — центральне, і, на жаль, найбільш замовчуване. І в цьому питанні найбільше можна нашкодити неправильними порадами. Наприклад, коли служителі починають забороняти те, що Біблія не забороняє. Я вважаю, що біда — у непрофесійних людях, які влізли не у свою справу.

Проблема ще в тому, що багато шлюбів не зруйновані, а нещасливі. Вони не розлучаються, щоб не вилучили з церкви або щоб не травмувати дітей… Живуть разом, але сплять у різних ліжках.

— Ви згадували про важливість правильного навчання у сфері інтимних стосунків. Але для багатьох церков ця тема залишається «незручною». Як переступити бар’єр і почати про це говорити?
— Три роки тому я написав семінар на основі Пісні над піснями, у якому дуже відкрито про це говорю. Готуючи семінари, завжди шукаю інструмент — як краще донести! А в цій темі, я вважаю, найкращий інструмент — говорити на основі цілої книги Біблії, яка саме про це написана. Семінар розрахований на 8 годин. Коли я вперше його проводив, до нас із дружиною підходили люди, які вже 40-50 років у шлюбі, зі сльозами на очах: «Де ви були раніше, чому нам про це ніхто не говорив, чому ми мучилися все життя, хто нестиме за це відповідальність?» Один пастор підійшов і каже: «Я в дикому захваті! Ми не можемо підібрати правильних слів. Ми на цю тему знаємо або матюки, або медичні терміни. Але не можемо сказати так, щоб це було не вульгарно, а навпаки — гарно!» У моєму покликанні ще один позитивний момент — я сам медик і завжди кажу: «Сприймайте мене не як богослова, а як медика». І це певною мірою знімає напругу.

Вважаю, щоб переступити бар’єр, потрібно взяти в руки Біблію й неупереджено її прочитати. Я розумію, що тема дуже складна. Для деяких людей уже «секс» — ледь не лайливе слово. Про це можна говорити тільки там, де люди готові й відкриті. До мене підходять, кажуть: «А в нашій церкві про це не говорять». Відповідаю: «Я не винен. Це — ваша церква, ви її обрали. Якщо ви її обрали, живіть за її правилами».

— Ви розповідали про зцілення вашої дочки від глухоти. Це надприродне Боже втручання. Що б ви назвали останнім надприродним Божим втручанням у вашому житті?
— Я навчився бачити надприродного Бога в повсякденному житті. Наприклад, у квітні цього року я став доктором богослов’я. Мої батьки не мали освіти. Я приїхав у Німеччину з глибокого села. Не мав жодних зв’язків, не мав абітур, щоб взагалі розпочати академічну освіту. Коли я починав, було стільки перешкод! Ні грошей, нічого… Не дивлячись на це, Бог так влаштував, що знайшлися спонсори і т. д. Для мене — це надприродне!

У мене шестеро дітей, усі ходять в церкву, усі задіяні в служінні. У той же час у мене є друзі, у яких діти ровесники моїх — і вже вживають наркотики, мають позашлюбних дітей… Я маю нормальні стосунки з дружиною. Маю можливість працювати, забезпечувати сім’ю і разом з тим — служити дуже багатьом людям в усьому світі. Це — надприродне!

— Що б ви хотіли сказати українській Церкві?
— Я хотів би побажати отримати від Бога бачення. У слов’янських християн колишнього СРСР і діаспори є одна спільна проблема — відсутність бачення. Тобто розуміння, куди ми взагалі йдемо. Чому ми робимо саме так і йдемо саме в тому напрямку? Наприклад, чому формуємо мегацеркву, а не 20 маленьких общин? Чому робимо два зібрання в неділю, а не одне? Я ставлю ці питання, і мені нічого не можуть відповісти. «Якось» робимо й «щось» виходить…

Недавно в мене була розмова з моїм професором Йоханнесом Раймером, і він запитав: «Ну й що з того, що ти проводиш ці сімейні семінари? Я проводжу не менше за тебе. Ми повинні радикально поставити собі питання: що змінюється? Чого ми хочемо досягнути в довготривалій перспективі?»

— Бачення — це уявлення, якою буде наша церква через, наприклад, 10 років?
— Так. Чи маємо ми відповідь на це запитання? Як УЦХВЄ, так і кожна помісна церква, так і кожен окремий член церкви. Я згідний із думкою Білла Хайблса, що помісна церква — надія світу. Тому потрібно вкладати саме в помісну церкву. Змінювати те місце, де ми живемо. У нас велика церква? Ну і що? А як вона впливає на наше місто? Для декого бачення — це «щоб нічого не змінилося». Але для мене цього замало. Не думаю, що це може бути Божим баченням для церкви.

У наших церквах практично не працює «п’ятикратне служіння». Пастир замінює і пророка, і вчителя, і всіх. І практично не ведеться мова про апостольське служіння. А апостоли якраз відповідальні за бачення, стратегію розвитку церкви. Ми таких людей або не бачимо, або боїмося їх назвати. Але я вірю, що вони є.

Розмовляв Дмитро ДОВБУШ

“Благовісник”, 3,2018

А ви вже оформили підписку на журнал “Благовісник” на 2019 рік?
Завітайте на інформативну сторінку журналу.

Попередня Як повернути справжнє біблійне обличчя Європи - у Києві відбулася презентація книги Джеффа Фонтейна «Глибоке коріння»
Наступна Відбулася зустріч місіонерських лідерів у Мадриді

Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/chve/chve.org.ua/www/wp-content/themes/trendyblog-theme/includes/single/post-tags-categories.php on line 7

Вам також може сподобатися

Новини

Не популяризуйте матюки: Рада Церков закликає українців залишатися воїнами Світла

“Ворог, який напав на нас, повсюдно проявляє свою диявольську одержимість