Жовтень 24, 2018 1 127 Переглядів

Лео Франк: «Пресвітер не може виховати вчителів, якщо він сам не має цього дару. Завдання пресвітера — знайти вчителів і залучити їх до цього служіння»

Лео Франк. Народився 1972 року в Казахстані. З 1991 року проживає в Німеччині. Одружений з 1996 року. Із дружиною Іриною виховує шестеро дітей. Має технічну, медичну та теологічну освіту. 3 квітня 2018 року — доктор богослов’я (UNISA — Університет Південної Африки).
Автор наукових досліджень на теми росту п’ятидесятницьких церков у СРСР, ФРН та російсько-німецької еміграції в протестантському контексті.
Викладацькою діяльністю займається з 2001 року.
Викладає в богословських закладах Німеччини, США, України, Молдови, Іспанії, Литви. Предмети: історія церкви (зокрема п’ятидесятницький і харизматичний рух), герменевтика, екзегетика, бібліологія, екклесіологія, П’ятикнижжя, вступ до Нового і Старого Завітів, послання до ефесян та колосян, гімнологія та літургіка тощо.

— Розкажіть коротко про своє навернення до Бога й покликання до служіння.
— У Німеччині дещо з іншої точки зору дивляться на ці речі. Ми говоримо, що є два шляхи. Перший — це дорога в Дамаск — драматичний переломний момент, радикальні зміни. Другий — це дорога в Еммаус — коли людина ніби й іде за Христом, але до певного моменту не усвідомлює, що це Христос. У слов’янському середовищі люди більше сприймають формат «дороги в Дамаск». Щодо мого випадку, то ні в наверненні до Бога, ні в покликанні до вчительського служіння в мене не було драматизму. У мене і там, і там була «дорога в Еммаус».

Мій батько все життя був невіруючою людиною. Матір увірувала після того, як вийшла заміж. Вона водила нас на зібрання, і коли прийшов момент, я покаявся. Мені було 18 років. Так само плавно відбулося й покликання до служіння. Після покаяння став проповідувати, служителі помітили, що в мене виходить, стали частіше запрошувати до проповіді. Я взявся навчатися, читати книги. Згодом стали просити, щоб підготував семінар на певну тему. У 30 років став здобувати більш систематичну теологічну освіту. Ось так, крок за кроком…

— Учительське покликання у вас займає центральне місце? Наскільки я знаю, ви задіяні й у інших служіннях.
— У церкві я є членом пастирської ради й директором музичної ради. Що стосується служіння людям похилого віку — це моя робота. А вчительство, справді, є для мене центральним.

Є таке поняття — gift claster, його немає в українській мові. Коли людина має, припустимо п’ять дарів, вона може приділити їм по 20% уваги — і кожен із них буде посереднім. Або ж можна обрати й розвивати центральний дар, а решта будуть допоміжними. Допоміжні дари теж можна використовувати й підкріпляти ними основний дар. Наприклад, у мене є дар лідерства, душпастирства, але я спрямовую їх на допомогу основному дару вчительства. Центральний дар теж потрібно правильно визначити — прислухатися до Бога, до менторів, і в контексті реальної ситуації обрати те, що найважливіше саме зараз.

— Ви багато де буваєте й бачите ситуацію: як оцінили б рівень теперішньої церковної освіти, рівень і взагалі наявність учителів?
— Це залежить від того, що розуміти під «церковною освітою». Наприклад, візьмемо класичне для наших церков служіння — розбір Слова. Де буваю, я завжди запитую: яка у вас програма розбору Слова, скільки людей відвідує, хто відповідальний?.. І здебільшого ситуація дуже сумна. Ось недавно мені сказали: з 800 членів церкви приходять 40. І я став замислюватися: яка причина? Дехто каже: «Тепер така молодь, такі люди, їм нічого не цікаво!» Я вважаю, що це неправда. Тому що ми мали таку проблему в нашій церкві й зуміли змінити ситуацію. Раніше в нас із 350 членів церкви відвідувало розбір Слова 10-20 чоловік. 9 років тому, коли я перейшов до цієї церкви, ми прийняли кардинальні зміни. І тепер приходять 100-150. Яка була проблема? Часто думають: якщо людина має сан, то вона автоматично є вчителем. Або якщо людина отримала диплом, вона автоматично може навчати. Це не так. Навіть «проповідник» не дорівнює «вчитель». Коли люди займаються не своєю справою, вони й самі не мають задоволення, і церква мучиться. Ми створили команду з п’яти відповідальних, кожен із яких має дар вчительства й виконує свою частину роботи. Коли правильні люди стали робити свою справу не для галочки — це радикально змінило ситуацію!

— Виховання вчителів — це завдання пресвітера?
— Пресвітер не може виховати вчителів, якщо він сам не має цього дару. Завдання пресвітера — знайти вчителів і залучити їх до цього служіння. Я впевнений, що такі люди є в кожній церкві, просто їм не дають розвиватися. Тут справа в одній концепції, яка, на жаль, не відома слов’янському світу. Вона називається «п’ятикратне служіння» — згідно з Еф.4:11: «І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів…» Якщо кожен знає своє місце в команді, він чітко виконує свою функцію. Пророк має виховувати пророків, благовісник — благовісників, учитель — учителів і т. д. Часто думають: якщо пастор — він має бути на всі руки майстер. Ніби пресвітер зобов’язаний займатися вчительством, інакше він — неповноцінний. У нас служителі кажуть: ви виконуйте свою справу, а ми — свою.

— Ви дуже багато їздите. Скільки курсів, семінарів проводите за рік? Як ви встигаєте?
— За останні чотири роки — приблизно 500-600 навчальних годин на рік. Сюди не входять проповіді. Встигаю з однієї причини: крім цього, я більше нічого не роблю! Тобто, їдучи викладати, я чітко і ясно попереджаю, що не займатимуся більше ніякими побічними справами — ні консультуванням, ні молитвами тощо. В дорозі я можу готувати нові семінари, на місці — тільки викладаю. Навіть на це інтерв’ю я погодився, бо воно дотичне до мого служіння. Відповідно, коли ти робиш одну конкретну справу, то можна розподілити час і все встигнути. Дехто мені заздрить, каже: «Добре тобі!» Я відповідаю: «А що вам заважає?» Навчитися говорити слово «ні» — найбільша проблема всіх обдарованих людей. Тому що їх скрізь тягнуть, і тому вони скрізь посередні. На жаль.

— І все одно таку кількість годин викладання, підготовки, поїздок потрібно якось поєднати з роботою, церквою, сім’єю. Як ви розставляєте пріоритети?
— Я працюю на півставки в нічну зміну. Тому робота мене надто не виснажує. В церкві також практично більше нічим, крім учительства, не займаюся. Щодо сім’ї, то ми оце саме повернулися з відпустки, де, знову ж таки, тільки відпочивали. Не відвідували церков і не займалися служінням.

— А що є для вас відпочинком? Яким повинен бути правильний відпочинок?
— Я користуюся принципами професора Бен Шахара. У книзі «Парадокс перфекціоніста» він пише про три рівні відновлення. Перший — це мікрорівень: 90 хвилин відпрацював — 15 хвилин відпочиваєш. Другий рівень: 6 днів роботи, 1 — відпочинку. Тільки — повний шабат. І це має бути не неділя, бо неділя для служителя — це стрес, а не відпочинок. І третій рівень — двотижнева відпустка раз на рік. Я строго цього дотримуюся.

Ми з дружиною вже 22 роки разом. І щодня знаходимо час, щоб в обідню пору прилягти на 40 хвилин. Коли були малі діти, по черзі лягали. Навіть коли я в поїздці, кажу: «Хлопці, мені потрібна година, щоб відпочити». Я знаю своє тіло, свій характер, і розумію — якщо не відпочину, то буду неефективним, роздратованим. Тому завжди розраховую час саме так. Для мене дуже важливий сон. Я можу викладати по 10 годин на день —і це мене абсолютно не напружує. Головне — в середині дня відпочити.

А взагалі це комплексне питання. Після 40 років потрібно стежити за своїм здоров’ям, пити вітаміни. Щодня я займаюся бігом. Коли доглядаєш за своїм тілом, воно повноцінно функціонує. Коли правильно розподіляєш пріоритети, тебе не мучать зайві невирішені питання. І тоді ти можеш якісно виконувати своє служіння.

— Розкажіть про кухню, на якій готуються семінари Лео Франка. Скільки часу займає підготовка? Як ви виношуєте ідеї, підбираєте матеріал, ілюстрації?
— Я сам займаюся підготовкою нових вчителів. І є правило «30/30/30», якого я їх навчаю. Перша третина роботи — це ознайомлення з джерелами й підбір матеріалу. Є таке поняття «теоретична насиченість» — коли прочитав п’ять книг на тему і розумієш, що шоста тільки повторює прочитане. Потрібно досягнути цього насичення. Я користуюся в основному науковою літературою. Наступні 30% — написання. Потрібно розробити структуру, я дуже довго працюю над формулюванням, багато часу витрачаю на підбір яскравих і влучних прикладів. Приклади мають бути достовірними, а не «одна баба сказала». Коли все готово, я проходжу весь матеріал з початку до кінця, викидаю зайве, дивлюся, чого, можливо, бракує — це остання третина підготовки. Будь-який семінар у кінці повинен мати 90% готовності. Я не повинен його дописувати перед самим викладом.

Потім я готую презентацію PowerPoint кожного семінару трьома мовами — німецькою, англійською, російською. А також трьома мовами друкую конспект для роздавання студентам — приблизно один аркуш відповідає одній годині викладання. Коли все це зроблено — семінар повністю готовий. Якщо семінар на 10-20 годин, то мені потрібно для його підготовки приблизно три місяці.

— Ви самостійно обираєте теми чи також готуєте «на замовлення»?
— Буває і так, і так. Щоправда, коли мене просять підготувати на якусь конкретну тему, я завжди запитую, чи цікавить вона ще когось? Чи тільки одну людину? Я віддаю дуже багато часу, тому це повинне бути актуальним для багатьох. Я часто сам запитую у людей, що їх цікавить. А коли мене запрошують викладати, я надсилаю список готових семінарів, з якого служителі можуть вибрати те, що актуальне для їхніх общин.

— У вас дуже різноманітний репертуар. Чи можете назвати три напрямки, які вважаєте найпотрібнішими сьогодні, які найчастіше просять провести?
— У мене 10 різних семінарів на сімейну тематику — це перше. Друге, що найбільше просять, — це тема покликання (15 різних семінарів). І третє — екзегетика біблійних історій, персонажів і послань. Наприклад, про царя Давида я написав семінар на початку року й уже проводив його 14 разів частково або повністю.

— Ви часто викладаєте молоді й спілкуєтеся з нею. Як би ви описали портрет сучасного молодого християнина? Це більше позитивний чи негативний образ?
— Наведу цитату, яку, напевно, багато хто чув: «Нинішня молодь звикла до розкоші, вона відрізняється поганими манерами, зневажає авторитети, не поважає старших, діти сперечаються з дорослими, жадібно ковтають їжу, доводять до розпачу вчителів», — це написав Сократ у V ст. до н. е. Радикально нічого не змінилося. Про сучасну молодь можна те ж саме сказати.

З іншого боку, наші діти живуть у справді унікальну епоху. Таких особливих викликів, які сьогодні ставить постмодернізм, не мали попередні покоління. І я завжди нагадую молоді два місця з Писання: «Бо Давид, що часу свого послужив волі Божій, спочив» (Дiї.13:36) і «Бо з’явилася Божа благодать, що спасає всіх людей, і навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожности та світських пожадливостей, жили помірковано та праведно, і побожно в теперішнім віці…» (Тит.2:11,12). Отже, Бог бажає, щоб у тому поколінні, у якому живемо, ми шукали шляхи, щоб жити праведно й щоб послужити своєму поколінню.

Я маю тільки позитивні надії на молодь. У мене самого шестеро дітей. Я ніколи не говорю, що «ми раніше більше молилися, більше любили Бога, духовніші пісні співали». Дурниці. Кожне покоління потребує своїх пісень, свого підходу до служіння та свого підходу до благочестя. Хоча є межі, які не змінилися.

— Ви часто говорите про проблему «ДВР» (дітей віруючих батьків). Що, на вашу думку, є основною причиною того, що молодь залишає церкву?
— На мою думку, одної причини немає, це комплексна проблема. Але все походить від неготовності церкви дати відповідь на сучасні виклики. Часто кажуть: «Мої діти не хочуть ходити до церкви, поговори з ними!» А я кажу: «А ти сам хочеш ходити в таку церкву?» Церква сьогодні не готова до праці з інтелектуальними людьми, які складають уже до 50%. Богослужіння лишилися на рівні 1990-х, а подекуди навіть 1970-х років. Є таке правило місії: методи можуть змінюватися, суть лишається незмінною. На жаль, ті, хто стоїть біля керма, часто говорять мовою, якої не розуміє молодь. Вони не можуть вимовити слів «Facebook» або «Instagram». А якщо тільки «зверху» говоритимеш, які молоді люди погані, то втратиш їх назавжди. Ще, дай Боже, щоб вони пішли до харизматів, а не «у світ».

Ця ж проблема і в сім’ї — нездатність батьків налагодити стосунки з дітьми. Небажання вникнути й зрозуміти переживання молодих людей.

— Чи можна сказати, що проблема в тому, що правила й закони ставлять вище стосунків?
— Я бачив церкви, які відмінили всі закони, але це не врятувало їхньої молоді. Потрібні правила, але здорові. У вихованні є важливий принцип: якщо є правила, то їх має бути якомога менше і вони повинні бути чіткими й зрозумілими. А за їх порушення мають бути наслідки. Але у нас — «правило на правило». Чому так — ніхто не пояснює. «Бо у нас завжди так було!»

Ми посилаємо дітей у вищі навчальні заклади, де їх у першу чергу навчають критично мислити. І в той же час самі не готові давати їм відповіді на їхньому рівні. А де їм тоді отримувати відповіді? Тому вони і шукають деінде, і зрештою залишають церкву.

У нас теж досить консервативна церква, ми маємо й омивання ніг, і хустинки сестри носять. І потрібно якось пояснити все це своїм дітям. І не завжди можна сказати: «Так написано в Біблії». Іноді ми без проблем кажемо, що це така традиція, і , можливо, вона колись зміниться. Тут дуже важливо мати діалог. І в церкві, і в сім’ї.

— У семінарі про музичне служіння ви розповідали, як прийшли до створення «музичної ради» у вашій церкві. Що до цього підштовхнуло й чи легко було це зробити?
— Це було дуже легко зробити з тієї причини, що, крім мене, ніхто з братерської ради не розбирався в музиці. Підштовхнули до цього серйозні проблеми — були конфлікти, що навіть призвели до поділення. Почали потроху все відбудовувати. Постало питання: як правильно координувати музичне служіння? Ми запропонували біблійний варіант: при Давиді було 4000 музикантів, над якими стояли 288 навчених людей, а над ними — 3 відповідальних. За цим принципом і зробили. Я, як людина, яка має довіру і братерської ради, і музикантів, став директором цієї «музичної ради». Збираємося раз на три місяці, обговорюємо зроблене й складаємо програму на наступні три місяці. Якщо в служителів є якісь питання, вони говорять мені, я доношу лідерам, а вже вони — хорам і гуртам. І така платформа для обговорення насущних питань має дуже хороший результат. Зараз у нас є і гурти прославлення, і хори — старший, молодіжний, дитячий і т. ін.

— У одному інтерв’ю ви сказали, що справжня комунікація між вамий дружиною почалася лише через 9 років після одруження, і якби було можливо, ви почали б її набагато раніше. Що стало для вас поштовхом до глибокого спілкування?
— Ми з дружиною багато разів намагалися згадати, що до цього підштовхнуло, з чого все почалося, і не можемо. Чесне слово. Ймовірно, ми просто дозріли до цього, зрозуміли, що більше так не хочемо жити.

Коли говорити про справжню комунікацію, то є п’ять рівнів. Перший рівень: просто «Привіт» — «Привіт». Другий рівень: обговорення сухих фактів. Із третього рівня починається розвиток: кожен висловлює власну думку, є дискусія. Четвертий рівень: емоційне співпереживання. П’ятий рівень: повна відкритість.

Ми зрозуміли, що спілкувалися, але не виходили вище другого рівня, можливо, другого з половиною. І самі собі сказали: потрібно щось змінювати. У той час я почав займатися богословською освітою. Якоюсь мірою, мабуть, це мене підштовхнуло.

— Уявімо сім’ю, яка зупинилася на першому-другому рівні. З чого їм почати?
— Багато пар, які бувають у мене на семінарах, чітко розуміють, що вони є на другому рівні, але прямо говорять: «Ми не збираємося нічого змінювати». Тому найперше — потрібно прийняти рішення: «Ми хочемо вийти на наступний рівень». Бажано разом. Іноді буває, що тільки одна сторона усвідомлює потребу змін. Наприклад, часто чоловіка така ситуація повністю влаштовує, він навмисно їде у відрядження, понаднормово працює, щоб тільки не спілкуватися з дітьми, з дружиною… Коли рішення прийнято — шукати допомоги. Служителів, книг. Сьогодні є тисячі книг, семінарів — було б тільки бажання.

— Ви розповідали, що вашій сім’ї, як і всім, доводилося проходити через кризи, які ви здолали саме тому, що до них готувалися. Що входить у «підготовку до кризи»?
— Насамперед, потрібно усвідомлювати, що кризи прийдуть, і не боятися їх. Дехто каже: «Ні, у нас такого не буде!» Це або рожеві окуляри, або нездорова «гармонійність», коли всередині є конфлікт, але заради показного миру його не випускають назовні. Важливо на проблему не реагувати, а попередити.

Як готуватися. Візьмемо два найпоширеніші випадки. Перший — підлітковий вік у дітей. Це найскладніший конфлікт. У нас п’ятеро дітей його пройшли, шоста дитина — проходить. Ми знали, що це буде, і готувалися — читали книги, слухали семінари. У кожного з дітей це пройшло по-різному. Але ми були готовими. Ми знали, як з ними говорити, що робити, а чого не робити. Другий — чоловіча криза середнього віку (у жінок це теж є, але трохи по-іншому). Ми з друзями сіли, дослідили цю проблему й знайшли відповіді на запитання: як ми можемо допомогти один одному, як дружина може допомогти чоловіку, а чоловік дружині.

— Ви говорите, що «непрофесійне душпастирство зруйнувало багато шлюбів». Чи можете навести приклади або перелічити хибні підходи до консультування, які призводять до таких наслідків?
— Цю фразу я сказав, коли викладав у Києві семінар «Істина про секс». І найчастіше проблеми в сім’ях починаються саме з цієї сфери. Якщо там немає порозуміння, не допоможуть ні гроші, ні будинок, ні діти… Це питання — центральне, і, на жаль, найбільш замовчуване. І в цьому питанні найбільше можна нашкодити неправильними порадами. Наприклад, коли служителі починають забороняти те, що Біблія не забороняє. Я вважаю, що біда — у непрофесійних людях, які влізли не у свою справу.

Проблема ще в тому, що багато шлюбів не зруйновані, а нещасливі. Вони не розлучаються, щоб не вилучили з церкви або щоб не травмувати дітей… Живуть разом, але сплять у різних ліжках.

— Ви згадували про важливість правильного навчання у сфері інтимних стосунків. Але для багатьох церков ця тема залишається «незручною». Як переступити бар’єр і почати про це говорити?
— Три роки тому я написав семінар на основі Пісні над піснями, у якому дуже відкрито про це говорю. Готуючи семінари, завжди шукаю інструмент — як краще донести! А в цій темі, я вважаю, найкращий інструмент — говорити на основі цілої книги Біблії, яка саме про це написана. Семінар розрахований на 8 годин. Коли я вперше його проводив, до нас із дружиною підходили люди, які вже 40-50 років у шлюбі, зі сльозами на очах: «Де ви були раніше, чому нам про це ніхто не говорив, чому ми мучилися все життя, хто нестиме за це відповідальність?» Один пастор підійшов і каже: «Я в дикому захваті! Ми не можемо підібрати правильних слів. Ми на цю тему знаємо або матюки, або медичні терміни. Але не можемо сказати так, щоб це було не вульгарно, а навпаки — гарно!» У моєму покликанні ще один позитивний момент — я сам медик і завжди кажу: «Сприймайте мене не як богослова, а як медика». І це певною мірою знімає напругу.

Вважаю, щоб переступити бар’єр, потрібно взяти в руки Біблію й неупереджено її прочитати. Я розумію, що тема дуже складна. Для деяких людей уже «секс» — ледь не лайливе слово. Про це можна говорити тільки там, де люди готові й відкриті. До мене підходять, кажуть: «А в нашій церкві про це не говорять». Відповідаю: «Я не винен. Це — ваша церква, ви її обрали. Якщо ви її обрали, живіть за її правилами».

— Ви розповідали про зцілення вашої дочки від глухоти. Це надприродне Боже втручання. Що б ви назвали останнім надприродним Божим втручанням у вашому житті?
— Я навчився бачити надприродного Бога в повсякденному житті. Наприклад, у квітні цього року я став доктором богослов’я. Мої батьки не мали освіти. Я приїхав у Німеччину з глибокого села. Не мав жодних зв’язків, не мав абітур, щоб взагалі розпочати академічну освіту. Коли я починав, було стільки перешкод! Ні грошей, нічого… Не дивлячись на це, Бог так влаштував, що знайшлися спонсори і т. д. Для мене — це надприродне!

У мене шестеро дітей, усі ходять в церкву, усі задіяні в служінні. У той же час у мене є друзі, у яких діти ровесники моїх — і вже вживають наркотики, мають позашлюбних дітей… Я маю нормальні стосунки з дружиною. Маю можливість працювати, забезпечувати сім’ю і разом з тим — служити дуже багатьом людям в усьому світі. Це — надприродне!

— Що б ви хотіли сказати українській Церкві?
— Я хотів би побажати отримати від Бога бачення. У слов’янських християн колишнього СРСР і діаспори є одна спільна проблема — відсутність бачення. Тобто розуміння, куди ми взагалі йдемо. Чому ми робимо саме так і йдемо саме в тому напрямку? Наприклад, чому формуємо мегацеркву, а не 20 маленьких общин? Чому робимо два зібрання в неділю, а не одне? Я ставлю ці питання, і мені нічого не можуть відповісти. «Якось» робимо й «щось» виходить…

Недавно в мене була розмова з моїм професором Йоханнесом Раймером, і він запитав: «Ну й що з того, що ти проводиш ці сімейні семінари? Я проводжу не менше за тебе. Ми повинні радикально поставити собі питання: що змінюється? Чого ми хочемо досягнути в довготривалій перспективі?»

— Бачення — це уявлення, якою буде наша церква через, наприклад, 10 років?
— Так. Чи маємо ми відповідь на це запитання? Як УЦХВЄ, так і кожна помісна церква, так і кожен окремий член церкви. Я згідний із думкою Білла Хайблса, що помісна церква — надія світу. Тому потрібно вкладати саме в помісну церкву. Змінювати те місце, де ми живемо. У нас велика церква? Ну і що? А як вона впливає на наше місто? Для декого бачення — це «щоб нічого не змінилося». Але для мене цього замало. Не думаю, що це може бути Божим баченням для церкви.

У наших церквах практично не працює «п’ятикратне служіння». Пастир замінює і пророка, і вчителя, і всіх. І практично не ведеться мова про апостольське служіння. А апостоли якраз відповідальні за бачення, стратегію розвитку церкви. Ми таких людей або не бачимо, або боїмося їх назвати. Але я вірю, що вони є.

Розмовляв Дмитро ДОВБУШ

“Благовісник”, 3,2018

А ви вже оформили підписку на журнал “Благовісник” на 2019 рік?
Завітайте на інформативну сторінку журналу.

Попередня Як повернути справжнє біблійне обличчя Європи - у Києві відбулася презентація книги Джеффа Фонтейна «Глибоке коріння»
Наступна Відбулася зустріч місіонерських лідерів у Мадриді

Вам також може сподобатися

Новини

«Якщо хочете мати успіх, зробіть акцент на основі, а основа лідерства – це любов до народу» – Михайло Паночко учасникам СЄЛФ

Східноєвропейський Лідерський Форум, що проходив у Києві з 29 листопада по 2 грудня цього року, зібрав майже чотири сотні учасників, волонтерів та викладачів.

Новини

У Києві відбулася звітно-виборна конференція Міжнародної Асамблеї Християн Віри Євангельської

25-27 вересня 2018 року у домі молитви церкви «Філадельфія» відбулася

Новини

ДФС автоматично перенесе неприбуткові релігійні організації до нового Реєстру      

Державна фіскальна служба України автоматично перенесе релігійні організації до нового Реєстру неприбуткових установ та організацій без необхідності перереєстрації їхніх статутів.